Мова народу... Вона як дві краплини води схожа на характер людей, які нею розмовляють. А наша рідна українська мова лірична і неповторна, поетична і спокійна, лагідна і мелодійна, як і сам співочий народ — добрий, лагідний, миролюбний і працьовитий.

Чого тільки не застосували губителі нашої мови! І офіційно забороняли, і оголошували неіснуючою чи придуманою німцями, і вважали діалектом російської чи польської мови, і тримали в мовних гетто, й оцінювали як "хлопську", "колхозну" і підлаштовували її під іншу мову з метою прискорення її злиття в і"мя світлого майбутнього всього людства, і прославляли її "небувалий розквіт" завдяки дружнім впливам, - а вона таки живе. "

  • Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що мова об'єднує народи в нації й змінює державу. Занепадає мова – зникає і нація. Коли ж мова стає авторитетною, перспективною, необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає як нація так і держава. Мова дається одвіку й довіку, це - спадкоємність не лише в межах роду, а й цілого народу. Українська мова - це святі скрижалі нашої нації, тому її слід берегти, пишатися нею, завжди пам'ятаючи про її значення, про її рятівну, цілющу, відроджуючу силу:
  • Ми з нею відомі усюди,
  • Усе в ній, що треба нам, є,
  • А хто свою мову забуде,
  • Той серце забуде своє.
  • Вона, як зоря пурпурова,
  • Що сяє з небесних висот.
  • І там, де звучить рідна мова,
  • Живе український народ.