Школа радості В.О. Сухомлинського

 Жила собі на землі Людина. Училася, трудилася, свою землю любила… Вирішила Людина красу довкілля дітям подарувати – учителем стати. Поїхала зі свого села до Кіровограда і там, в інституті, вивчилася на вчителя. Тільки не довелосяЛюдині довго на землі своїй працювати. Налетіли вороги, чорні яструби. Стали землю паплюжити, людей убивати та в рабство забирати, красу нівечити… І пішла Людина красу від ворогів захищати. Поранили Людину. Найкращі лікарі вилікували зранене тіло, але на війну більше йти Людина не могла. Сказали лікарі: «Багато на світі зла. Чорні хмари війни закривають світ краси і добра. Іди до людей, Добротворцю. Даруй людям красу, вчи добра…»

І людина пішла, дарувала людям радість, вчила добру до останнього подиху. Воїн знову став Учителем, створив для своїх учнів «Школу радості», девиховував чудових людей, здатних нести у світ мир, добро та красу. Людина стала заслуженим учителем України, Героєм Соціалістичної парці, Лауреатом Державної премії УРСР…

Тією Людиною був…(Слайд 2)

В. О. Сухомлинський – учитель, мудре слово, якого і сьогодні навчає людей не тільки в Україні, а й в усьому світі.

Учитися в школі Сухомлинського було легко й цікаво. Він навіть придумав для неї спеціальну назву: «Школа радості». Це означало, що навчання у такій школі мало давати учням радість. Радість від здобуття нових знань, від спілкування з друзями та вчителем. Радість від усвідомлення того, що з тебе росте Справжня Людина.(Слайд 3)

Що ж це за школа? Сюди щодня приходять учні, щоб стати людьми великої душі, розумними й мудрими мислителями. Приходять у світ казки-природи і самі стають письменниками.«Школа під голубим небом», або, як її ще називали, «Школа радості» – справжнє талановите відкриття Сухомлинського. У ній уроки проходять на природі. Ідея такої школи зустрічалась ще у Ж.-Ж. Руссо, але Василь Олександрович розвинув, поглибив і переосмислив її. Створивши «Школу радості», Василя Олександровича хвилювало, щоб школа не забрала в малюків їхніх дитячих радощів. Треба так ввести їх у шкільний світ, щоб перед ними відкривались усе нові й нові радощі, щоб пізнання не перетворювалось на нудне навчання. І разом з тим, щоб школа не стала для дітей нескінченною, зовні захоплюючою, але пустою грою. Кожний день має збагачувати розум, почуття, волю дітей. В. О. Сухомлинський пише: «Я прагнув, щоб перш ніж розгорнути книжку, прочитати по складах перше слово, діти прочитали сторінки прекрасної в світі книги – книги природи. Тут, серед природи, особливо чіткою, яскравою була думка: ми, вчителі, маємо справу з найніжнішим, найтоншим, найчутливішим, що є в природі, – з мозком дитини. Коли думаєш про дитячий мозок, уявляєш ніжну квітку троянди, на якій тремтить крапля роси. Яка обережність і ніжність потрібні для того, щоб, зірвавши квітку, не зронити краплю. Ось така обережність потрібна нам щохвилини: адже ми торкаємося найтоншого і найніжнішого в природі – мислячої матерії організму, що росте. (Слайд 4) Природа мозку дитини потребує, щоб її розум виховувався біля джерела думки – серед наочних образів, і насамперед серед природи. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель. Ось де причина того явища, з яким багато вчителів часто зустрічаються в початкових класах: дитина тихо сидить, дивиться тобі в очі, немовби уважно слухає, але не розуміє жодного слова, тому, що педагог розповідає і розповідає, тому що треба думати над правилами, розв'язувати задачі, приклади – все це абстракції, узагальнення, немає живих образів, мозок стомлюється... Тут і виникає відставання. Ось чому треба розвивати мислення дітей, зміцнювати розумові сили дитини серед природи – це вимога природних закономірностей розвитку дитячого організму. Ось чому кожна подорож у природу є уроком мислення.Навчання не повинно зводитися до безперервного нагромадження знань, до тренування пам'яті, до зубріння, яке отупляє, одурманює і нічого не дає, крім шкоди, для здоров'я і розумового розвитку дитини.

Учителеві дуже важливо знати міру в розповіді. Не можна перетворювати дітей на пасивний об'єкт сприймання слів. Щоб осмислити кожний яскравий образ – наочний чи словесний, потрібно багато часу й нервових сил. Уміння дати дитині подумати – одна з найтонших якостей педагога.

В. О. Сухомлинський поставив собі за мету домогтися того, щоб навчання в його школі сприяло розвитку дитини, збагачувало її розум. Турбота про успіхи в навчанні починалася з турботи про те, як харчується і спить дитина, яке її самопочуття, як вона грається, скільки годин протягом дня перебуває на свіжому повітрі, яку книжку читає і яку казку слухає, що малює і як виявляє в малюнкові свої думки і почуття, які почуття викликає в її душі музика природи і музичні мелодії, наскільки чутливо сприймає радості і незгоди людей, що вона створила для інших і які почуття пережила в зв'язку з цим. В. О. Сухомлинський кожного ранку зустрічав своїх вихованців на порозі школи, щоб привітати і побачити, з яким настроєм їдуть діти до школи.

Життя «Школи радості» не обмежувалось строгим регламентом. Не було встановлено, скільки часу повинні перебувати діти під блакитним небом. Найголовніше, щоб їм не набридло, щоб у дитячі серця не проникло тоскне чекання того моменту, коли вчитель скаже : «Час додому».В. О. Сухомлинський старався скінчити роботу школи в той момент, коли в дітей загострювався інтерес до предмета спостереження, до праці, якою вони зайняті. Залишав завжди щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще і ще раз повернутися до того, про що вона дізналася.

В.О. Сухомлинський вважав, що серед природи народжується яскрава і жива думка, дитина мислить «образами». Це означає, що, слухаючи, наприклад, розповідь учителя про подорож краплі води, дитина малює у своїй уяві і срібні хвилі вранішнього туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші ці картини, тим глибше обдумує вона закономірності природи.

Про те, що казкою можна лікувати дитячі душі, зранені війною, злиднями, сирітством, Василь Сухомлинський вперше дізнався з творів Януша Корчака. І своїх вихованців він вів «на уроки» до лісу, на берег річки чи до таємничої печери, де разом із ними складав оповідки про справедливість і перемогу добра над злом. У «Школі радості» було створено кімнату казок. Кожен предмет у ній народжував фантастичну уяву. Дитяча уява починала грати, очі загорались, плавна мова текла потоком. Діти хотіли вчитися. (Слайд 5)

«Школа радості» поступово ставала концертним залом під відкритим небом. Тут слухали музичні твори і музику природи. Без музичного виховання, вважав В. О. Сухомлинський, також неможливий повноцінний розвиток дитини. Ранньої осені діти на природі слухали "Політ джмеля" з опери "Казка про царя Салтана" М. А. Римського-Корсакова, у сонячний день "бабиного літа" — "Осінню пісню" П. І. Чайковського, у зимові дні — мелодії Е. Гріта, Ф. Шуберта, Р. Шумана ... Прослухавши мелодії, діти йшли до квітучої медоносної трави, де слухали бджолину арфу, гудіння джмеля. Музика пробуджує думку, наповнює клітини мозку чудодійною силою. Потрібно, писав В.О. Сухомлинський, щоб цей зачарований світ природи не був відгороджений від дітей класними дверима.

У 1 класі Сухомлинський взагалі не визнає «чистих» уроків читання, пись­ма, математики. У роботі «Серце віддаю дітям» Василь Олек­сандрович ділиться своїм досвідом: «Як тільки діти починали втомлюватись, я переходив до іншого виду роботи». Могутнім засобом урізноманітнення праці було малювання. «Ось я бачу, що читання починає стомлювати дітей. Кажу: «Розгорніть, діти, свої альбоми, намалюємо казку, яку ми читаємо». Зникають перші ознаки втоми, в дитячих очах радісні вогники, одноманітна діяльність змінилася творчістю». Це ж стосується й інших уроків.(Слайд 6)

Навчання в «зелених класах», складання книжок-картинок про природу, подорожі на природу, проведення уроків мислення, використання і розв'язування задач із «живого задачника», кімна­та казки, острів чудес, куточок краси, використання в духовному житті пісні, книжки, проведення свят Матері, троянд, польових квітів, праця в Саду Матері, написання дітьми оповідань, казок — ці та інші знахідки педагога сприяють розумовому розвиткові дітей, засвоєнню духовних цінностей свого народу. (Слайд 7)

На любові до дітей тримається світ. Цей постулат в усі часи був головним кредо кращих педагогів, серед яких і Василь Олександрович Сухомлинський. «Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей».

Перед великим розумом

Я схиляю голову,

Перед великим серцем

Я стаю на коліна.

Гете(Слайд 8)

Цікаві факти про воду
Можливості застосування комп'ютерних технологій на...
 

Коментарі (0)

There are no comments posted here yet

Залишити свій коментар

Posting comment as a guest.
0 Characters
Вложения (0 / 3)
Share Your Location
© 2018 ТОВ «ВГ «ОСНОВА». © 2018  Учительський Журнал он-лайн. Всі права захищено.  Joomla! - безкоштовне програмне забезпечення, яке розповсюджується за ліцензією GNU/GPL.