7. КРИЗА, ЯК ШАНС ЗМІНИТИ ЖИТТЯ НА КРАЩЕ

Дуже багато людей, які зараз мають успіхи, мають їх, завдяки перешкодам на початку своєї діяльності. Саме перешкоди спонукали їх до великих зусиль і наступних великих винагород. Переносити нещастя не так тяжко, як переносити надмірне благополуччя: перше зміцнює нас, а друге – розслабляє.

Г.Жюсьє


  • 7.1. Сутність кризи. Криза, яка потребує пристосування до нових життєвих ситуацій, - важлива частина розвитку кожної людини, включаючи й учнів ПТНЗ. Вже наше народження становить серйозну кризу, і мудреці стверджують, що якщо ми народились, то найважчий час позаду. Але пересічною людиною будь-яка криза часто сприймається, як важкий тягар. До неї знову і знову відкладається прийняття елементарних заходів по виходу з важкого становища, і ось «раптом» виникає криза. Більше ви відкладати не можете, необхідно щось робити.

Часто це призводить, насамперед, до додаткового фізичного та психічного напруження. Не виключено, що в цьому стані ви відчуваєте страх, втрачаєте ясність думки і стаєте недієздатним саме в той час, коли діяти потрібно швидко та правильно. Крім того, часто в ролі чинників нестерпної ситуації виступають найдорожчі нам люди, і тому вони не в змозі нам допомогти. Раптом ми опиняємося са­мотніми. Ще вчора все було гаразд (ачи було?), сьогодні ж наступила криза. І якщо ви не подолаєте її, то швидко опинитесь перед іншою кризою.

Отже, криза - рішучий, важливий момент. Вона може бути наслідком пожежі, нападу, зґвалтування, стихійного лиха. Крім того, війни, або спаду економіки, або черговим етапом в особистому розвитку, навчанні людини, тощо.

Проте створювати нам труднощі спроможні не тільки великі події.Частіше нас роздратовують маленькі дрібниці, до яких слід ставитись більш свідомо, не думаючи про них і не говорячи: «Мене дратує будь-яка дрібниця», але розуміючи: «Я роздратовуюсь через дрібниці». Інакше, ви даєте дрібницям привід роздратовувати вас, дозволяєте керувати їм своїми почуттями. Ви починаєте залежати від дрібниць, або від подій та обставин. Не ви контролюєте свої почуття, а події, обставини та дрібниці.

Але якщо інші спроможні керувати вашими почуттями, а не ви, то чи не означає це, що інші силь­ніші від вас, і ви не маєте на них ніякого впливу?

Насправді ніхто і ніщо не володіє такою владою, щоб довести вас до роздратування або керувати вашими почуттями, думками та вчинками. За це відповідаєте тільки ви самі. Нехай сталось так, що ви дозволили іншим мати владу надвами, але в будь-який момент ви можете при бажанні знову стати господарем свого життя.

Хоч ви не можете вирішувати за інших, однак ви можете вирішити за себе, як вам реагувати і як поводитись у різних ситуаціях. Ніщо не може призвести вас у роздратування, розчарувати, образити або зробити хворим, якщо ви самі цього не бажаєте. Ніхто не зможе збудити в вас агресивність, якщо ви самі цього не дозволите. Отже, вам слід припинити звинувачувати інших у тому, що випадає на вашу долю. Вони в цьому не винні, головна причина завжди в вас, причина, але не вина. Мова взагалі не йде про вину або невинність, а про усвідомлення того, що ми маємо всі можливості та шанси в будь-який момент і назавжди змінити наше життя.

Можливо, тепер ви розумієте, чому одного «кидає» із кризи в кризу, в той час, як буття іншого відзначається легкістю і він насолоджується життям; чому комусь постійно не щастить, що б він не робив, а перед іншим двері розчиняються самі, навіть там, де раніше їх ніби не існувало; чому один весь час розлючений, а інший живе спокійним і гармонійним життям.

Чому іноді, не зважаючи на спроби людини подолати кризу, змін в її житті майже не виникає. У чому ж справа? Мабуть, у багатьох випадках, ми досить «косметично» змінюємо наше життя, не усуваємо причину, що призвела до кризи, неадекватно реагуємо на кризу. Задаємо питання собі: «За що така кара?» Що ж робити?

Насамперед потрібно усвідомити, що кожна криза – це черговий шанс свідомо підійти до ситуації, що виникла, з'ясувати, ким ви є дійсно, і, виходячи з результату такого самопізнання, пізнання самого себе, свідомо перетворити власну дійсність і, тим самим, змінити не тільки своє безпосереднє оточення, але й «весь світ».

Тож будьмо пам'ятати, що ми потрапляємо в критичну ситуацію (кризу) тільки тоді, коли не розпізнаємо свій шанс, не використовуємо його або реагуємо на неї неправильною поведінкою.

Тому якщо час змін прийшов, ви повинні їх здійснити. Криза є шанс і запрошення здійснити зміну на краще. Життя не створює проблем, воно пропонує нам тільки шанси, нові і нові шанси повернутися до самого себе, отже, і до кращого життя.

В кризовій ситуації у людини виникає стан, при якому існуючі засоби досягнення цілей стаютьнеадекватними, у результаті чого виникають непередбачені ситуації й проблеми. І криза виникає тоді, коли ми чіпляємося за те, чого повинні позбутися, коли відчуваємо страх перед зміною й відновленням, коли не усвідомлюємо, що будь-яка проблема створюється нами самими, існує винятково в нашій свідомості й, отже, тільки там, і може бути вирішена.

  • 7.2.Механізм формування кризової поведінки. В основі кризи, що виникла в особистості лежать дезадаптаційні процеси, якіможуть відбуватися в головних сферах людської діяльності —пізнавальній, перетворюючій й комунікативній. Тому підтримка певногорівня адаптації сприяє пом'якшенню перебігу кризових явищ особистості.
  • Об'єктивно дезадаптація виявляється у зміні поведінки людини в соціальному середовищі, в обмеженні здатності людини справлятися із соціальними функціями. Дезадаптація виступає в формі відхилень в поведінці і переживаннях людини, пов'язаних з недостатньою соціалізацією, наявністю соціально не схвалюваних настанов особистості, різкоюзміною умов існування, втратою ціннісних орієнтирів тощо.

В залежності від спрямованості життєвих очікувань у найзагальнішому вигляді можна вирізнити дві життєві стратегії, якими користується наше суспільство. Одна (найбільш розповсюджена) - це стратегія виживання; друга-стратегія - досягнення.

Першої дотримуються ті, хто відчуває приголомшеність, невпевненість, неспроможність самостійно визначитися у зламаному світі і шукає опору в минулому.

Другої дотримуються ті, хто краще оцінює свій теперішній стан, сприймає майбутнє більш оптимістично, більш позитивно оцінює перспективи суспільного розвитку, краще адаптовані до динамічності соціальних вимог.

Саме належність до тієї чи іншої стратегії (умовно можна назвати песимістичної чи оптимістичної) як способу адаптації до кризових умов є важливим як для виживання особистості так і нашого суспільства в цілому. Що ж заважає переважній більшості нашого суспільства керуватися оптимістичною життєвою стратегією?Однією з причин є небажання адаптовуватися до змін, які відбуваються а нашому житті.

Досить великою залишається група тих, хто не бажає ідентифікувати себеіз сучасним способом життя. Так, майже половина опитуваних людей зазначили, щовони не мають бажання пристосовуватись до теперішньої ситуації, живуть,як прийдеться, чекаючи змін на краще.

Приведені нижче результати соціологічного опитуваннядемонструють чітку залежність бажання пристосовуватись до змін від віку респондентів. За віковими категоріями відсоток тих, хто не бажає пристосовуватись, розподілився таким чином:

15-25 - 20,2%

26-35 - 31,8%

36-45 - 40,4%

46-55 - 53,1%

56-65 - 65,6%

66-75 - 69,1%

Як бачимо, старші вікові категорії не хочуть пристосовуватися до змін, що відбулися в їх житті.

7.3.Причини, що ускладнюють подолання кризи. До основних причини, що ускладнюють подолання кризи відносяться:

втрата багатьма людьми віри у власні сили;

заниження багатьмалюдьми своїх можливостейта перебільшення перешкод (80% - песимісти);

надмірність страху, тривоги («безробітний» інстинктсамозбереження), сама молода система у людини – нервова не змогла адаптуватися до змін в житті;

менталітет нації – більшість екстернали (від мене нічого не залежить…);

надмірність негативної інформації в засобах масової інформації;

соціально-економічний стан в Державі.

Крім того, багато-кому ускладнює подолання кризи наявність застарілих міфів. До них належать:

Міф "вождизму", сутність якого сягає корінням далекого минулого, коли всі очікування були пов'язані з приходом "доброго" царя чи князя, що зробить наше життя кращим і знайде вихід з будь будь-якої ситуації. Але сьогодні прийдешнє України залежить не тільки і не стільки від лідерів, влади, скільки від рівня відповідальності та свідомості кожного громадянина.

Міф "неповноцінності", за яким така вже наша доля – історична приреченість на перебування на задвірках цивілізації, боротьба з труднощами, які ми самі і створюємо.

Міф "нездоланності чиновницької гідри", наслідками якого є страх перед державними службовцями, сліпа віра в силу паперів і протекціонізму.

Міф "однакості", згідно з яким до суспільної свідомості імплантовано думку, що "усі можуть усе", а від так підсвідомо культивується неповага до особистості, творчої індивідуальності, обдарованості, бо "чим, мовляв, я гірший".

Міф "соціальної гармонії", що походить від вульгарного розуміння ідеалу суспільної злагоди,ігнорування діалектики розвитку.

Схильність до цих та інших міфів минулого негативно впливає на поведінку, моральні настанови багатьох верств населення України, роблячи їх заново безвідповідальними, пасивними, песимістами.

Тривала відсутність в Україні державності не сприяла формуванню в нації відповідальності за власну долю, породжувала соціальну пасивність, очікування, що хтось інший допоможе розв'язати її проблеми. Багатьма дослідниками українського етносу також відокремлюється недостатня розвиненість соціальної волі.

Перевага емоційності, споглядальності над волею в характері українця часто призводила до того, що поставленні цілі не були досягнуті, чи реалізувалися не так, як були задумані. Таким чином менталітет в української нації може виявлятись в зниженні впевненості в собі та оптимізмі пересічного українця.

Саме в процесі сьогодення, коли потрібно подолати кризу, адаптуватися до нових умов, важливою соціально-психологічною характеристикою особистості стає ступінь активності її власних зусиль, спрямованих на подалання житєвих труднощів, почуття власної відповідальності, пов'язане з вірою в успішне майбутнє.

Показовою є тенденція, виявлена у відповідях на запитання, що допомогло б насамперед вам або вашим дітям (при бажанні) зробити кар'єру. Переважна більшість респондентів визначає знову таки "зовнішні обставини", не сподіваючись на власні сили, знання.

Ця тенденція наочно продемонстрована в показниках, що представлені нижчев %:

-Гарна освіта в нашій країні-17,3.

-Гарна освіта на заході-13,3.

-Активне заняття політикою-13,0.

-Родина та друзі у вищих колах -33,0.

-Наявність чи малих грошей- 51,0.

Тим часом представники елітної групи на запитання: "Як ви вважаєте, великий успіх - це результат кропіткої роботи чи щасливий збіг обставин ?"-відповідають, що це кропітка праця (75%), це щасливий збіг обставин (15%).

Як бачимо психологічні особливості людей, які склалися на протязі тривалого часу, продовжують, в основному, негативно впливати на їх поведінку, ставлення до перешкод, кризи та можливостей її вирішення. Тому проблема внутрішнього усвідомлення відповідальності за свою долю, дії та вчинки набуває нового ракурсу та актуальності. Проте її вирішення ускладнюються тим, що в Україні поки що діє сформований, так званий "негативний досвід поразки", оскількі враження минулого зберігається у психічному життіі діє відповідно до схожої нової ситуації.

7. 4.Стадії кризи та ставлення до неї.Як правило в кризовій ситуації людина проходить такі стадії.

1.Незадоволення звичним перебігом подій, власним життєвимритмом, своєю активністю, працездатністю, контактами з людьми. Втрачається внутрішня збалансованість, зростає напруженість,зникає почуття гумору.

2. Поява страхів, пов'язаних із майбутнім: «Не знаю, як житиму далі»,«Як жив досі, вже не можу, а якось інакше не вмію». Людина відчуваєсебе у пастці серед звичних, буденних обов'язків, переживаєбезсилля. Все виходить з-під контролю, навіть у дрібницях. На ційстадії єдина наша надія — це ми самі.

3. На цій стадії нами ще відчувається втрата орієнтації й безпорадністьчерез сумніви, нерішучості й малодушності. Але ми почуваємо такожзаспокоєння, радість, бачимо перед собою мету й нові можливості.

4. Ми вже звикли до ситуації й «подружилися» з нею. До насповертається спокій, і тепер можна полегшено зітхнути. З'являютьсяпочуття впевненості, безпеки, розуміння ситуації. Вертається гарнесамопочуття, а з ним і відчуття стабільності, що зміцнюєвпевненість,але з іншого боку - уже дає паростки майбутнього застою.

У кризовій ситуації людина втрачає психічну гнучкість, сприймаючи все надто прямолінійно. Па­раліч волі не дає змоги діяти, гнів або апатія заважають реальному погляду на речі.

Допомогти собі в опануванні можливо, якщо спробувати визначитись з приводу типового для кожної особистості ставлення до неприємних новин, тривожних несподіванок, стресових ситуацій, травмуючих життєвих обставин.

То ж далі розглянемо основні типи ставлення людини до кризової ситуації.

Ігноруюче ставлення. Людина не хоче або не може реально оцінити наслідки того, що відбувається. Вона всіляко намагається не помічати непорозумінь, конфліктів, які виникають все частіше і частіше у взаємодії з оточуючими. Вона «заплющує очі» на професійні проблеми, яких раніше не було. Вона не хоче бачити погіршення свого здоров'я, яке також свідчить про наявність кризового стану.

Чому обирається саме ця «страусяча» поведінка? Людина може не мати внутрішніх ресурсів, енергії, сил для того, щоб поглянути правді у вічі. Можливо, ігноруюче ставлення є віддаленим результатом якоїсь психічної травми, що її людина зазнала ще в дитинстві, коли насправді не мала ніякої змоги протидіяти обставинам.

Чи буває ігноруюче ставлення до кризи корисним? Певною мірою, так. Твердячи собі, що все гаразд, що проблем немає, людина відчу­ває впевненість у собі і легше долає перешкоди. Але тотальні ігнору­вання складних життєвих обставин, захоплення створеною на влас­ний смак ілюзорною дійсністю до добра не доведуть. Гострі симпто­ми стануть хронічними, криза від поверхової перейде до глибокої, і дорогоцінний час буде втрачено.

За зневажання кризи, невміння розпочати перегляд своїх прагнень, цінностей, уподобань, небажання пошуку нової життєвої траєкторії людина може розплачуватись місяцями і навіть роками. Дехто буде по­стійно відчувати втому, скаржитись на виснаження. Хтось не зможе подолати самотності, емоційного вакууму, в якому опиняється.

Люди, котрі ігнорували свої реальні життєві кризи, пізніше, як пра­вило, відчуватимуть хронічний параліч волі, нездатність до самостійних рішень. Хтось втратить творчі здібності, смак до пошуку і вважатиме, що роки беруть своє. У деякого з'являться серйозні проблеми зі здо­ров'ям: порушення сну, мігрені, підвищення тиску тощо.

Чимало лю­дей намагатиметься частіше повертатися у спогадах до дитинства і молодості, коли яскраво відчувалася насолода життям, яке сьогодні перетворилося на одноманітні сірі будні.

Перебільшуюче ставлення. Коли замість ігнорування симптомів кризи в людини виникає паніка, що зростає як гірська лавина, йдеть­ся про протилежне першому ставлення до кризової ситуації.

Людина фіксує кожну, навіть зовсім випадкову зміну обставин як знак, що свідчить про поглиблення страждань, зростання неприємно­стей. До свого здоров'я, свого психічного стану вона ставиться як справжній песиміст, перебільшуючи кожну дріб­ничку.

Якщо ми постійно чекаємо чогось поганого, ми обов'язково ство­рюємо собі небажані установки, провокуючи ускладнення ситуації, зменшуючи власну можливість адекватного реагування на нові, несприятливі обставини.

І юнакам, і дорослим людям інколи «подобається звуження свідо­мості» до меж окремої пристрасті, якщо вони вважають цю пристрасть цінною, наприклад, любов, помсту за образу, насильство на користь якоїсь справи. Якщо пристрасть зменшиться або взагалі зникне, життя може втратити всілякий сенс, позбутися глибини.

Що дає людині такий добровільний полон? Вже не треба брати на себе відповідальність, приймати самостійні рішення. Людину ніби не­се бурхливий гірський потік, вона відчуває величезний приплив енергії і водночас запрограмованість, закодованість поведінки.

Демонстративне ставлення. Деякі особистості постійно підкреслюють, що їхня ситуація — найгірша, що доля до них найнесправедливіша, що життєвих випробувань у їхньому житті надто багато. Якщо хвороба, то така складна і небезпечна, якої досі навколо не було, якщо сімейний конфлікт, то про його жахливі подробиці знати­муть всі знайомі, сусіди, співпрацівники, рідні і друзі.

Навіщо свої страждання демонструвати, привертати до них увагу? Передовсім для того, щоб отримати співчуття, щоб постійно відчува­ти до себе інтерес, потурання, попуски. Бути в ролі страждальця, жертви не так вже й погано, адже жертва непомітно експлуатує ото­чуючих, формує в них емоційну залежність від себе, маніпулюючи відвертим бажанням допомогти, підтримати.

Людина з демонстративними ставленням до кризи нерідко вико­ристовує власне тіло як засіб привертання до себе більшої уваги. Во­на відчуває порушення сну, апетиту, постійний головний біль або раптові серцебиття і демонструє ці симптоми як специфічний засіб для посилення контактів. Всі починають бігати навколо, хвилюва­тись, викликати «швидку допомогу», і це тимчасово задовольняє страждальця, дає йому змогу відчути себе в центрі подій.

Несприятливі життєві обставини трактуються з позиції вигідності, і життєва позиція стає «корисною». Людина постійно бідкається, скар­житься, пише листи до редакцій, ходить до юридичної консультації, наполягає на отриманні державної допомоги, компенсації тощо. Ро­зуміючи, що самостійно вона не зможе впоратись з обставинами, во­на досить послідовно користується своїм станом з корисною для себе метою.

Волюнтаристське ставлення. Потрапивши у кризову ситуацію, людина з волюнтаристським ставленням до власного життя починає з подвоєною енергією заперечувати дійсності. Вона не приймає реаль­ності, не хоче рахуватися з погіршенням працездатності, загостреності хронічних захворювань, необхідністю спинитися в своєму рухові вперед і, можливо, трохи змінити напрям або подбати про надійне оточення.

Ну що, каже така людина собі, нема жодної надії? Глухий кут? Вельми болісно? Нічого! Я зможу примусити себе жити так, ніби нічого не трапилось! Я працюватиму вдесятеро більше, я так себе за­вантажу, що на страждання просто не вистачить сил. Переживають лише панночки, а справжній чоловік лише посміхається. Негоди тре­ба не помічати, ставитися до них з презирством. Відчай — перетво­рювати на тренажер для розвитку волі, загартування характеру.

У такої людини завжди є чіткий план дій, є мета, від якої не мож­на відступати. Рухаючись «під батогом власної волі», вона десь у гли­бині душі не любить себе, не приймає своїх слабкостей, не дозволяє собі хоч інколи відпочити, розслабитись, побути безпосередньою, слабкою, втомленою. До речі, від оточуючих вона очікує схожої по­ведінки і тому нерідко потерпає від самотності.

Але вольові перевантаження не безмежні. Страждаюча людина, яка не дозволяє собі страждати, загрожує власному здоров'ю, штучно затя­гуючи, поглиблюючи кризу. То ж потрібно вчитися упокоренню перед тим, що ста­лося, вчитися жити сьогоденням, сприймаючи реальність такою, якою вона насправді є, а не такою, якою повинна бути, виходячи з наших планів. Жорстокість волюнтариста по відношенню до себе непомітно обер­тається жорстокістю, спрямованою на інших.

Продуктивне ставлення. Знайти людину з таким зрілим ставленням до кризових життєвих ситуацій нелегко. Так людина тверезо, терпляче сприймає себе завжди, і в часи везіння, вдачі, натхнення, і в періоди загибелі надій, краху найзаповітніших мрій і бажань.

Як ми сприймаємо нежить або ангіну, таким же чином слід навчитися вибачати собі і тимчасову втрату смаку до життя, до спіл­кування, зростання дратівливості, незадоволеності собою, своїми професійними, навчальними справами, звичками, оточенням.

Людина з продуктивним ставленням до кризи пам'ятає про подібні скрути у власному житті, не втрачаючи надії поступово впо­ратись із ними. Спустошеність і відчуженість — це дуже неприємно, але це не триватиме вічно. Інколи треба відволіктися, розслабитися, зняти напруження, щоб побачити, що робити далі. Інколи опануван­ня стає можливим у формі прояву своїх емоцій, гіркого плачу, вибуху гніву. Дехто звертається до свого оточення за допомогою.

Продуктивне ставлення до кризи передбачає володіння людиною цілою гамою стратегій самоопанування (оволодіння позитивним мисленням). Залежно від конкретної си­туації використовування цих стратегій може бути досить гнучким, різ­нобічним, тоді як чотири попередні типи ставлень до кризи передбачали оволодіння переважно однією якоюсь стратегією опанування, далеко не завжди адекватною ані щодо стану людини, ані щодо характеру си­туації.

Звичайно, відмовлятися від старих звичок, руйнувати свій багаторічний стиль життя кожному дуже болісно, але важливо розуміти, пам'ятати, вірити, що все одно це треба колись розпочинати, що кожен час від часу переживає подібні кризи, що вихід із найбільшої скрути все од­но буде знайдено.

Людина з продуктивним ставленням до кризи вміє рішуче використати кризові ситуації повсякденності і зважитись на пошук нових способів її подолання. То ж криза — це не лише страждання, це й великі можли­вості, несподівані перспективи. Скористатися ними — неабияке мистецтво, якому можна поступово навчитися.

  • 7.5.Практика подолання кризи.У кризовому стані багатьом майже завжди здається, що нічого не можна змінити. Навіть якщо це насправді так, все одно вихід є — людина здатна змінити своє ставлення до того, що трапилось; подолати напруження, зменшити тривогу.

Тому людині дуже важливо мати, по-перше, уявлення про ситуацію, і по-друге, уявлен­ня про способи її подолання. Так зване опануван­ня — це індивідуальний спосіб взаємодії із ситуацією відповідно до її власної логіки, значущості для людини з її сьогоднішніми можли­востями.

Опанування — це така поведінка, яка використовується людиною для керування власним передбаченням і переживанням кризової си­туації. Це безперервні спроби в думках і діях відповідати конкретним вимогам, що їх диктує, передбачає ситуація. Особистість інтерпретує ці вимоги як очікування від неї певних випробувань, що перевищу­ють її сьогоднішні можливості.

Загалом існують такі способи опанування:

відволікання,

релаксація,

віртуальна підготовка,

зміна відношення до ситуації,

прийняття ситуації,

пошук підтримки,

пряма дія на вирішення ситуації.

Людина обирає саме той спосіб опанування, який більше відпо­відає вимогам ситуації, з одного боку, і її власним індивідуальним особливостям, її досвіду, емоційному стану, з іншого.

Які функції виконує опанування? Якщо ми не зможемо вчасно опанувати ситуацію, вона опанує нами. Ми захлинемось у власних стражданнях, не маючи сил протидіяти, або імпульсивно починати­мемо одну спробу розв'язати ситуацію за іншою, не даючи собі шансів спокійно зважити аргументи, визначити обставини обміркувати план дій. Що робити?

Насамперед, заспокоїтися, щоб прийняти зважене рішення. Для цього можна використати відволікання або релаксацію. Коли ви заспокоїлись, доцільно подумки відтворити ті дії (віртуальна підготовка), які ви хочете використати для подолання кризи. Тут дуже важливим елементом є зміна відношення до ситуації. Це можна зробити за допомогою застосування раціонально-емотивної терапії, яка включає в себе наступні етапи:

1.Визначення надмірних почуттів, неадекватної поведінки людини в кризі.

2.Визначенняірраціональних(негативних) думок та переконань.

3. Суперечка з собою, з своїми думками, переконаннями.

4. Зміна думок, переконань, поведінки на більш раціональні (позитивні) та доцільні та опанування собою.

Перший і другий етапи призначені допомогти розібратися, як саме ви засмучуєте себе та дозволяєте кризовій ситуації негативно впливати на вас.

На третьому та четвертому етапах ви руйнуєте свої думки, переконання та замінюєте їх на більш раціональні та доцільні, які будуть запобігати надмірним, неадекватним реакціям і звільнять вас від негативних почуттів та дозволять подолати кризу. Розглянемо застосування цього прийому на прикладі.

Перед іспитом. Сьогодні іспит. Після нього починаються канікули. Постійно виникає питання: "А що, якщо…"

1-й етап. Які почуття я відчуваю та як поводжусь?

Дуже схвильований, не можу зосередитися на підручнику, часто нервуюсь.

2-й етап. Які думки засмучують мене, дуже турбують, пригнічують, заставляють почуватися винним та поводитись неадекватно обставинам?

А що, якщо я не складу іспит? Це жахливо. Мене вже чекають батьки. Так хочеться відпочити. А що скажуть про мене товариші? Вони будуть вважати мене невдахою.

3-й етап. Як можна спростувати мої нерозумні переконання?

У мене з цього предмета на протязі року не було навіть трійок. То невже я не складуіспит? Ні!

Що дають мені ці нерозумні думки? Тільки погіршують мій настрій, заважають зосередитись на підручнику. Якщо такий стан і далі буде тривати, то він цілком "виключить" мій мозок. Потрібно заспокоїтись.

4–й етап. Якими розумними (раціональними) міркуваннями я можу замінити нерозумні думки?

Я склав за своє життя вже не один іспит і все було гаразд. То і цей теж складу. Я багато часу приділив підготовці з цього предмета. Давав консультацію своїм товаришам. Отже, мене очікує чергова перемога. Тільки потрібно зосередитися і…не лякати себе.

Згадайте свої думкив подібній ситуації . Найголовніше – зрозуміти, як застосовувати цей прийом для зміни своїх думок, свого відношення до подій та оточення (ви вчитесь аналізувати свої емоції, думки, ви просто сперечаєтесь з собою, точно так, як це робите з людиною, яка потрапила в складну ситуацію, а ви їй допомагаєте подолати її. Ось це саме ви робите, але вже для себе).

Звичайно, при подоланні кризи іноді можна та й потрібно прийняти ситуацію, пошукати підтримку в оточенні, почати безпосередньо діяти на вирішення ситуації.

Сприяє подоланню кризи наявність у людини навичок позитивного мислення. Нагадаємо, що оволодіння позитивним мисленням допоможе кожній людині (в тому числі учням) реалізувати свій потенціал, а також буде сприяти:

• збільшенню віри в свої сили, впевненості;

• реалізації свого творчого потенціалу;

• досягненню успіху в будь-якій справі;

• подоланню невдачі, кризи;

• адекватному відношеннюта поведінці при будь-яких змінах;

• формуванню оптимізму, навичок управління емоційним станом;

• здоровому способу життя тощо.

Для подолання кризи доцільно використатинаступний алгоритм:

  • Визначити причину кризи,їїінтенсивність і стадію.
  • Необхідно подолати негативні думки, емоції, бо саме вони заважають нам побачити вихід із ситуації.
  • Потрібно задати собі питання:

У чому сенс змін для мене особисто?

Чому я не можу прийняти ці зміни?

Які втрати принесуть мені ці зміни?

Наскільки реальний збиток?

Як мені зменшити втрати від змін і кризи?

Яку вигоду можуть мені принести зміни?

Як я можу втрати перетворити в реальну вигоду?

Чи альтернативні рішення, які мене б улаштували?

  • Відповівши на ці питання, приймайтерішення та дійте, його можна корегувати в процесі подолання кризи.
  • Подумайте про профілактику кризи у майбутньому. Спробуйте зрозуміти, які зміни тривожать вас найбільше й чому.
  • Навчіться адаптуватися до нових умов і тоді переборете будь-які проблеми.
  • При подоланні кризи доцільно керуватися наступними принципами:
  • Гнучкість і як наслідок спокій. Що це означає? Криза - це коли старі моделі поведінки і ставлення до життя більше не працюють, а нових ще немає. Якщо вже старі стереотипи почали ламатися, вони зламаються, дайте цьому статися, щоб не чіпляються за них «мертвою хваткою». Чим швидше це відбудеться, тим швидше сформуються нові, які допоможуть орієнтуватися в новій реальності. Розуміння цього дозволяє зберігати спокій.
  • Ревізія, переоцінка цінностей. Криза перевіряє на «ефективність» ваші рішення, прийняті раніше. Це такий момент істини, коли ви особливо рельєфно бачите свої помилки. І, як наслідок, можете оцінити хто ви, що ви і де ви перебуваєте в цей момент. Якими ресурсами і можливостями володієте, від чого прийшов час позбутися. Це відноситься не тільки до фінансових реалій, а й до ваших стосунків в тому числі. Як відомо, в кризові моменти відносини перевіряються, перевіряється те, на чому вони будуються.
  • Відмова від ролі «жертви кризи», використання замість цього ролі «переможця». Переможці – це оптимісти. Вони випромінюють упевненість. Створюється враження, що невдачі на них не впливають. У них сильно розвинене почуття впевненості.
  • Використання ресурсів. Один з основних ресурсів в подоланні кризи - здатність адаптуватися до ситуації, що змінилася (не можеш змінити ситуацію, зміни своє ставлення до неї), а на наступному рівні здатність адаптувати ситуацію під себе. Тобто спочатку ви підстроюєтеся під неї, а потім починаєте творчо трансформувати або створювати ситуацію заново.
  • Дія або «пошукова активність» замість «навченої безпорадності». Саме висока пошукова активність відрізняє успішних людей. Що таке навчена безпорадність? Це коли людина не намагається поліпшити ситуацію, незважаючи на те, що така можливість є. Навчена безпорадність може з'являтися після декількох безуспішних спроб змінити ситуацію на краще або уникнути негативних обставин. Людина в такому стані пасивна, відмовляється діяти, не прагне уникнути несприятливого середовища, маючи таку можливість; відчуває пригніченість, депресію, втрачає почуття свободи, віру у власні сили і можливості.
  • На іншому полюсі знаходиться пошукова активність, коли людина в умовах невизначеності (неможливо на 100% прогнозувати успішність дій, що робляться, як зазвичай буває в кризу) прагне змінити ситуацію, змінюючи свою поведінку згідно із проміжними результатами, досягаючи успіху.

Якщо підвести певний підсумок, то можна зробити висновок, що в цілому, криза сприяє зростанню особистості, і це виявляється в наступному:

  • Криза стає для людини вчителем! Вона її вчить!
  • Надає людині величезний особистісний ріст і розвиток!
  • Загартовує характер.
  • Людина знаходить величезний досвід і мудрість!
  • Розкриває нові великі можливості.
  • Людина знаходить новий спосіб мислення (позитивний).
  • Надає можливість людині зрозуміти чи правильно вона йде по життю.
  • Надає людині можливість переосмислити деякі свої дії і все життя цілком.
  • Криза виявляє суть багатьох людей і речей.

Крім того криза примушує думати, діяти, переглянути всі цінності. Відкрити своє справжнє призначення. І саме головне, навчитися сприймати нове, зростати як особистість.

Для оцінки свого відношення до кризи скористайтесь тестом «Вихід із важких життєвих ситуацій» (див. Практикум).

Перемогти кризу вам допоможе:

  • позитивний досвід подолання криз у минулому;
  • уміння готовити себе до подолання кризи;
  • уміння контролювати свої емоції, думки;
  • оптимізм, позитивне мислення;
  • позитивне відношення до себе й людей;
  • здатність адаптуватися до умов, що змінюються:
  • здатність постійно вчитися;
  • підтримка з боку близьких людей;
  • переконання, що криза дає вам шанс на краще життя.
8.ПОЗИТИВНЕ МИСЛЕННЯ – ОСНОВА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ
6. ПОЗИТИВНЕ МИСЛЕННЯ – ШЛЯХ ДО ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТ...
 

Коментарі (0)

There are no comments posted here yet

Залишити свій коментар

Posting comment as a guest.
0 Characters
Вложения (0 / 3)
Share Your Location

Редакція порталу «Учительський журнал он-лайн» може не поділяти точки зору автора та користувачів порталу, які висловлюються у формі коментарів до статей, повідомлень на форумі тощо. Автори публікацій відповідають за достовірність фактів, цитат, власних назв і т.п. Матеріали публікуються в авторському варіанті; ілюстрації, пунктуація і лексика авторські. Претензії не приймаються. Матеріали не рецензуються.

Контакти

вул. Плеханівська, 66, оф. 11, м. Харків, 61001 
Адміністратор порталу:
Тел. : +38 (068) 375-46-34
Тел. : +38 (066) 820-40-65
Тел. : +38 (057) 731-96-33
(с 9.00 до 17.00 субота, 
неділя - вихідний
)

e-mail:  
Premium Joomla Templates