Для чого нам діти? Або подвиг, який ми здійснюємо.

Анотація: Ми виховуємо дітей не для себе, а для світу, в якому вони житимуть, і для них самих, зрозуміло, насамперед. Якщо ми — батьки — почнемо так думати, то ми звільнимось від багатьох проблем, з якими нам неминуче довелося б зіткнутися, якби ми впевнені, що дитина — це нам навіщось, з якоюсь конкретною метою потрібно.

Жах полягає в тому, що багато батьків заводять дитину, давши їй роботу, коли вона ще й не зачата навіть. Згідно з їхніми ідеалістичними очікуваннями, вона повинна буде стати їхньою «відрадою», «променем світла в темному царстві», їхньою «опорою» та «надійністю», їхнім «гарантом», засобом скріплення сім'ї та інструментом реалізації їх мрій. Дитини ще немає, а їй вже знайдено роботу! Вона уже працевлаштована! І коли так — це катастрофа, бо з роботою цієї вона, звичайно, не впорається, а на батьків, відповідно, чекає глибоке і трагічне розчарування. Сама ж дитина буде нещасною, бо немає нічого гіршого для нас, ніж знати, що наші батьки розчаровані нами, незадоволені нами або просто нещасні.