3. ГЕРОЇЧНІ ВЧИНКИ УКРАЇНЦІВ

3.1. 23 героїчні вчинки українців, у які важко повірити

Українці без гучних прізвищ і талановитих піарників стають справжніми героями України за мужність, відвагу та здатність до самопожертви заради інших. Вони не ходять по червоних доріжках – вони просто роблять свою справу.

Дитяча мужність

Андрій Жовтоног

Про 12-річного Андрія Жовтонога Україна дізналася у грудні 2010 року. Цей хлопчик не роздумуючи стрибнув у колодязь за молодшим братиком, який провалився туди за відсутності люка. Аби маленький братик не замерз, Андрій взяв його собі на плечі.

Маленький герой провів у крижаній воді, яка сягала йому плечей, аж 7 годин, поки їх не знайшли батьки та міліція. Весь цей час хлопчик розповідав братику казки, аби той не плакав.

Анастасія Овчар

Подія, що сталася 15 березня 2005 року в Харківській області, сколихнула весь світ. Маленька 5-річна Настя Овчар врятувала від вогню свою 2-річну сестру, при цьому дістала 80% глибоких опіків тяжкого ступеня. З такими травмами в Україні важко залишитися в живих. Завдяки тому, що про її подвиг дізналася вся країна, багато кинулися на допомогу. Грошей вистачило на операцію в престижній американській клініці в Бостоні.

Віолетта Коваленко

Лікарі вважають дивом те, що восьмирічна Віолетта Коваленко вижила після того страхіття, що сталося з нею та її бабусею. Того страшного вечора до їхнього будинку прийшов п'яний сусід, який з ножем налетів на бабусю. Вона знепритомніла та впала на землю. Після цього чоловік наніс ножові поранення й маленькій дівчинці й підпалив будинок. Маленька Віолетта у стані шоку забула про біль – вона загасила своїми силами пожежу та викликала сусідів на допомогу.
На тілі дівчинки було багато колотих та різаних ран. Але навіть у такому стані, вона просила лише врятувати її бабусю.

Ганна Войціховська

Дві подружки-першокласниці гралися біля ставка. 6-річна Іринка необережно ступила на лід і крига тріснула. Важкий зимовий одяг умить намок і потягнув дівчинку на дно.

Маленька Ганна спробувала схопити дівчинку за руки, але в неї не вийшло. Тоді вона притягнула санчата, які й подала Іринці. За допомогою такого механізму їй вдалося витягнути дівчину на поверхню.

Олексій Медведев та Данило Клинков

Літом 2004 року семикласники Олексій Медведев та Данило Клинков із села Ароматне Бахчисарайського району врятували дівчинку, яка тонула. Інна та її подруга трималися берега, проте дно водойми виявилося підступним.

Коли хлопці запримітили, що дівчинка тоне, то побігли до рибалки, що був неподалік. Але дорослий чоловік відмахнувся. Хлопці тоді самотужки кинулася рятувати дівчину, вона вже була непритомна, на щастя, її вдалося врятувати.

Андрій Шевчук

Десятирічний Андрій Шевчук разом із друзями катався на санчатах по замерзлій місцевій річці Чечва. Раптом п'ятирічний Петрик провалився під кригу. Діти кинулася до села, аби сповісти дорослих.

Але Андрій розумів, що може пройти дуже багато часу, тому кинувся самотужки рятувати хлопчика. Коли він намагався дотягнутися до Петрика і сам пішов під воду. Він роздягнувся, адже зимовий одяг тягнув донизу. Петрика несло течією, тому малий рятувальник ламав кригу руками, аби дотягнутися до нього.

Врешті йому вдалося схопити малого. Андрій взяв Петрика на руки і побіг до найближчої хати, а це 600 метрів. Завдяки Андрію, Петрик не отримав ніяких травм, більше того, він навіть не захворів.

Неймовірна сила духу

Павло Бондарев

24-річний Павло Бондарев із Севастополя ціною власного життя врятував двох дітей, що чекали на зупинці маршрутку. Діана та Артем не помітили, як просто на них мчав автомобіль. Павло в той момент переходив дорогу, і тільки як побачив неминучу катастрофу, кинувся рятувати дітлахів.

Артема він відштовхнув, а Діану прикрив собою – весь удар Павло взяв на себе. Травми, які він отримав, виявилися несумісними з життям. І через декілька годин він помер у реанімації, якраз на день народження своєї мами.

Василь Питлик

Рятуючи людину, лікар забув про власні травми і майже не відчував болю.
13 січня Василя Питлика вночі викликали на операцію, але вийшовши на вулицю він провалився у каналізаційний люк. Він відчув жахливий біль, проте самотужки вибрався і поспішив до машини.

У лікарні йому наклали гіпс, але він не відмовився від участі в операції. На спеціальному стільці він провів півтори годинну операцію і врятував свого пацієнта.

Згодом додаткове обстеження виявило у нього перелом ребер та компресійне стиснення шийного хребця. Він лікувався майже півроку та отримав ІІІ групу інвалідності, проте й досі працює хірургом, його вважають одним із кращих фахівців Івано-Франківщини.

Володимир Мнішенко

Володимир Мнішенко командир Дніпропетровського воєнізованого гірничорятувального загону. Коли у жовтні 2006 року завалився десятиповерховий будинок на вулиці Мандриківській у Дніпропетровську, чоловік тиждень не йшов з місця трагедії.
Хоча надії відкопати людей живими практично не було. Холодильники та іншу побутову технику, яку витягли з-під руїн, сплюснуло у прямокутники завтовшки у чотири сантиметри. Рятувальники розбирали уламки і одного дня почули слабкій стогін. 42-річного чоловіка знайшли на третьому поверсі, він разом із перекриттям падав аж з сьомого поверху. Його вдалося врятувати. Рятувальник щороку приїжджає до місця трагедії, щоб поставити свічку на пам'ять про тих, кого не вдалося врятувати.

Ян Крюков

Бізнесмен Ян Крюков в один із вечорів зі свого вікна побачив маленького хлопчика, який перелазив через перила третього поверху сусіднього будинку. Він прожогом вискочив із квартири.

Шансів встигнути практично не було, але саме в ту мить, коли трирічний хлопчик упав, Ян добіг. Малюк впав прямо йому в руки. Удар був такої сили, що Ян не втримався на ногах, але, навіть падаючи, не випустив хлопчика.

Завдяки блискавичній реакції чоловіка дитина не отримала жодної подряпини.

Володимир Малянчук

Мешканець Дніпропетровська Володимир Малянчук врятував життя півторарічного хлопчика, що випав із шостого поверху. Ціна цього героїчного вчинку – здоров'я рятівника.

Адже коли Володимир спіймав хлопчика, то відчув удар у грудну клітку. Якийсь час рятівник почув себе добре, але через п'ять років йому поставили діагноз – відбиті серцеві клапани внаслідок порятунку хлопчика.

Він отримав інвалідність, але каже, що навіть якби повернути час назад – вчинив би так само.

Революція гідності

Козак Гаврилюк

Над активістом Майдану Михайлом Гаврилюком під час Революції гідності жорстоко знущалися спецпризначенці «Беркуту»: вони його роздягли до гола, на морозі його били, «футболили» по голові, коли той падав, змушували кричати: «Я люблю «Беркут».

Звісно, Гарилюк того не зробив. Він з мужністю витримав на собі звірські знущання, його врятували афганці та «автомайданівці».

Попри численні забої та струс головного мозку чоловік приєднався до лав самооборони знову.

НЕБЕСНА СОТНЯ

Їх назвали Небесною сотнею – ті, хто загинули за свободу і власну державу у центрі столиці. Досі невідомо скільки людей насправді загинуло під час кривавої зими 2013-2014 років.

Це не тільки ті, кого вбили в центрі української столиці в кінці лютого. Це також і всі ті, хто виступив проти режиму Януковича в різних куточках країни, а потім пропав без вісті, чи був замордований.

Описати, а тим більше відчути глибину трагедії і болю, які впали невимовним тягарем на Україну, нині не під силу нікому.

Військові подвиги

Перший український корабель

Сторожовий корабель СКР-112 першим серед кораблів Чорноморського флоту колишнього СРСР проніс Державний прапор України Чорним морем 21 липня 1992 року.
Не зважаючи на збройну протидію, він став першим бойовим кораблем сучасних Військово-морських сил України.

Цей корабель не просто легенда вітчизняного флоту, його екіпаж – це герої у боротьби за відродження Українського флоту у Чорному морі.

Донецький аеропорт

Оборона, за якою стежили мільйони, смуга землі, в яку вгризлися сотні бійців, 15 потужних атак ворога, легенда про «кіборгів» – такою ми назавжди запам'ятаємо оборону Донецького аеропорту. Такою вона увійде в історію.
З першими відбитими потужними атаками бойовиків і народилася легенда про «кіборгів». І першими українських бійців так почали називати саме бойовики.
Героїчна оборона тривала 242 дні, а точних даних про втрати так і не відомо.

Самопожертва танкістів

18 червня український танк Т-64БМ потрапив у засідку в селі Станиця Луганської області. Бойовики розбили приціли і перископи у танка, тому машина виявилася практично беззахисною.
Коли сепаратисти підійшли до танка з метою захопити його, екіпаж підірвав себе і машину гранатами, аби не потрапити в полон.

 

33-годиний бій під гімн України

У ніч на 2 червня сепаратисти напали на пост прикордонників в Луганській області. Спочатку вони підірвали бензосховище на території частини, а потім почали обстрілювати.
Незважаючи на постійний обстріл, прикордонники вирішили не здаватися – бійці увімкнули гімн України і боролися під нього протягом 33 годин.

Згодом до них прийшла підмога від сил АТО – був відправлений загін спецназу, а також авіація, яка «зачистила» бойовиків. У бою постраждали семеро українських військових.

 

Українські міліціонери

У середині травня сепаратисти штурмували райвідділ міліції в Горлівці і намагалися переконати правоохоронців перейти на бік «ДНР».

Незважаючи на погрози з боку бойовиків, багато міліціонерів билися до останнього, тримали оборону відомства дві доби і залишилися вірні присязі.

Мужні танкісти

Справжній героїзм проявив танковий загін у складі молодшого сержанта Сергія Ісаєва, солдата-навідника Ігоря Іванченко і механіка-водія солдата Євгена Мартинюка.

Наші бійці наступали на справжню стіну вогню – по них била мінометна батарея, з кожного підвалу і з кожної даху стріляли гранатомети, кулемети, снайпери. Більшу частину того, щоб могла б отримати наша піхота, прийняв на себе Т-64 сержанта Ісаєва.

П'ять попадань реактивних протитанкових гранат і сотні влучень від куль, в тому числі великокаліберних снайперських гвинтівок. Хлопці перев'язали один одного, але танк з бою не вийшов. Всі поранені були доставлені на базу.

Єдиний неушкоджений танкіст Євген Мартинюк передав медикам поранених товаришів, обхопив руками бойову машину і заплакав.

 

Дмитро Махов

Вісімнадцятирічний солдат Дмитро Махов отримав вогнепальне поранення обличчя, однак не залишив своїх товаришів без вогневого прикриття. Не зважаючи на нестерпний біль, напівсліпий від кровотечі військовослужбовець лише міцніше стискав руків'я кулемета.

Сміливі та рішучі дії контрактника дозволили особовому складу зайняти кругову оборону, організувати евакуацію загиблих і поранених бойових побратимів, а також дати гідну відсіч терористам.


Олег Кузьміних

Командир десантно-штурмового батальйону 81-ї десантної бригади підполковник Олег Кузьміних ще з початку березня 2014 року був вже на Донбасі.
У жовтні, вже на чолі штурмового батальйону, пішов захищати Донецький аеропорт. Він потрапив у полон до терористів на довгих чотири місяці.

Він пережив знущання скаженого «Гіві», котрий, на відміну від українського підполковника, своїх ні разу не рятував, а лише кидав сотнями на загибель, він витерпів терзання натовпу у Донецьку. Його принижували й били. Однак добити не наважилися.

Зараз мужнього «кіборга» вже визволили з полону.

 

Валентин Цигульський

Подвиг пілота гвинтокрила Валентина Цигульського вражає готовністю до самопожертви. Палаючий бойовий гвинтокрил падав, однак екіпаж не здавався. В нижній кабіні вже палав вогонь, зібравшись з останніми силами, командир все ж таки витягнув свого штурмана.
У самого ж сильно обгоріли руки, проте, не зважаючи на біль, він зумів врятувати життя бойовому товаришу.

Варто зазначити, що кожен день перебування в зоні АТО наших відважних військових, волонтерів та медиків – це вже подвиг. Хтось рятує цілі екіпажі, хтось – побратимів, а для когось герой той, хто допоміг місцевому населенню в скрутний час із харчами. Поки їхні подвиги живуть у нашій пам'яті, доти вони будуть жити, доти наша країна зберігатиме свою незалежність.

 

3.2.Український священик замерз з дітьми, виконуючи свій обов'язок милосердя

Маловідомий широкому загалу простий священик з Немирова Іван Кипріян мало чим відрізнявся від отців УГКЦ свого часу – початку 20 століття. Освічений, шляхетний він служив Богу та своєму народу.

Помер мученицькою смертю разом з дітьми-в'язнями радянського табору. Дізнавшись, що дітей ведуть не на медичний огляд, а на страту, виготовив з цукру ангеляток і пробрався до тих дітей в клітку, щоб підтримати їх.

Страту відклали через завірюху, а через 4 дні вартові радянського концтрабору знайшли всіх замерзлими, пише maksymustravel.blogspot.com

Весь світ знає про святого Максиміліана Кольбе, священика-францисканця, який в Освенцімі сам зголосився на розстріл замість багатодітного батька, на якого випав жереб.
Всі чули про Януша Корчака, польського педагога, який добровільно пішов у газову камеру разом зі своїми вихованцями.

Настала черга сповістити світу і про отця Івана Кипріяна…

О. Іван Кипріян був висвячений на священика у 1883 р. і до кінця своїх днів зберіг вірність материнській Церкві. Слово Боже стало основною зброєю високоосвіченого пароха, який з молодих літ проповідував любов до Бога, любов до ближнього. Особливо о. Кипріян любив дітей і намагався вкласти в їх чисті душі зерна правди, смиренності.А ще виховував їх патріотами, бо сам ним був.

У 1918р. з розпадом Австро-Угорщини на території Західної України утворилася ЗУНР, якій тут же оголосила війну Польща. На заклик уряду ЗУНР почала організовуватися УГА, і о. Кипріян, залишивши свою парохію, стає польовим духівником УГА. З нею пройшов весь її героїчний і трагічний шлях. Словом Божим підтримував галицьких юнаків під час прощання з рідним краєм 16-18 липня 1919р. і в дні страшної трагедії у «чотирикутнику смерті».

Після поразки національно – визвольних змагань о. Кипріян залишився на Великій Україні. Заарештовано його в 1920р., хоч у «Мартирології Українських Церков» читаємо, що о. Іван був заарештований чекістами на початку 30-их років.

У таборах ГУЛАГу український священик пережив голод, хвороби, знущання і катування більшовицьких садистів.

Згадує про о. Кипріяна о. Кухарик:

«Він був одним із наших праведників, хоч був брудний, обдертий і знаний як «номер 8-9-8-6″… Вся його історія пов'язана з понурою трагедією концентраційних таборів на далекому Сибірі, де голод, тортури, муки й жах, здається, намагаються затемнити навіть самі зорі на морознім сибірськім небі, де вечір не приносить ні відпочинку змученому тілу, ні спокою серцю, ні навіть маленької надії на краще завтра у цій темряві невільництва.»

Більшовицька система нищення людей не жаліла навіть найменших дітей.

У барак №332, де сидів наш священик, привезли малюків. Це були діти «врагов народа», батьки, яких були знищені. Ці нещасні отримували лише залишки їжі, тому мало хто з діточок доживав до п'ятирічного віку. Обдерті, у лахмітті, діти переставали бути дітьми, а хвороби і голод косили їх десятками.

О. Кипріян домігся у табірного начальства бути опікуном тих маленьких «ворогів народу». Шістдесятирічний священик випрошував їжу у дорослих в'язнів, носив помираючим дітям теплу воду, шукав будь-яке лахміття аби зігріти найменших, котрі ледве навчилися говорити. А вночі щиро молився Богу, щоб порятував цих ангеликів.

Сам о. Іван майже нічого не їв, бо свою частку віддавав дітям.
Згадує о.Кухарик:

«Його лице було синє і жовте. Жовте там, де видніла потріскана шкіра, а синє, де потріскали жили й починалося запалення. Ніс, зламаний ударом, був також синій, ніби чорний. На підборідді виднілися рани, що ніколи не гоїлися. Його очі казали всім, що то була людина, повна любові не тільки до приятелів, але і для своїх ворогів.»

О. Кипріян опікувався понад сімдесятьма дітьми. Щодня він правив Службу Божу, для тих, хто зійшов з розуму, і паралізованих дітей. Тулив до себе тих нещасних і гірко ридав разом з ними. Померлих дітей о. Іван сам хоронив, обережно несучи легеньке тільце на руках і шепчучи молитви за упокій дитини.

Усі дорослі в'язні глибоко поважали його і допомагали оберігати дітей на відміну від червонозорих садистів.

Одного разу отцеві Іванові таємно повідомили, що енкаведисти забрали 20 дітей не для медичного огляду, а на розстріл і закрили їх у клітці без даху, аби зранку розстріляти серед снігів.

Нещасні діти ридали і кликали о. Кипріяна, щоб до них прийшов. Та садисти не звертали на це ніякої уваги. Невдовзі почалася жахлива хуртовина. Отець Іван, долаючи стихію, шукав приречених, кликав їх. Молив Ісуса і всіх святих допомогти йому знайти дітей. І він почув їх плач.

Заметіль тривала чотири дні і розстріл відложено на пізніше. Як метелиця скінчилася, то сторожі знайшли тіло о. Кипріяна в клітці разом з замерзлими дітьми. Він ще тримав руку одного хлопчика». Сталася ця трагедія у 1934 році…»

 

3.3. ВАСИЛЬ СЛІПАК - ЛЕГЕНДАРНА ОСБИСТІСТЬ, ГЕРОЙ УКРАЇНИ

9 червня 2016 на Донбасі загинув великий син України, оперний співак зі світовим іменем і боєць АТО Василь Сліпак. Він 19 років пропрацював у Франції, де завдяки надзвичайному таланту зробив блискучу кар'єру. Проте там, на чужині, він ніколи не забував про рідну Україну. І коли на Батькіщині почалася війна, кинув все і став добровольцем.

Василь Ярославович Сліпак народився 20 грудня 1974 року у Львові. Український оперний співак, соліст Паризької національної опери. Василь більше 19 жив у Франції, зробив чудову карьєру, але від Батьківщини це його не віддалило. Коли почався Майдан, він, не маючи можливості поїхати в Україну (в нього був підписаний контракт із оперою), влаштовував акції на підтримку України у Франції.

Та з початком Євромайдану очолив волонтерський рух — координував у Франції громадські акції, спрямовані на підтримку України. Співак став активним учасником усього, що відбувалося в діаспорі: підтримав Паризький Євромайдан, який триває від 24 листопада 2013 року. 24 листопада в Парижі на площі Прав людини навпроти Ейфелевої вежі відбулася акція на підтримку Євромайдану в Україні. На заклик Репрезентативного комітету української громади Франції з Парижа та інших міст Франції близько 300 осіб вийшли на мітинг під прапорами України та ЄС.

Очолив волонтерський рух і координував у Франції акції на підтримку України. Постійно відправляв на Майдан передачі з гуманітарною допомогою, збирав гроші, влаштовував благодійні концерти.

Василь Сліпак організував проведення регулярних публічних лекцій для представників засобів масової інформації, освіти та політики, що допомагало правдиво висвітлювати події в Україні.

12 січня 2014 року у Парижі провів мітинг солідарності на підтримку Євромайдану.

Брав участь в акції на підтримку російського телеканалу «Дождь» 9 лютого 2014 р. у Парижі.

Організував і провів 16 лютого 2014 року Артмайдан-маніфестацію, котра супроводжувалася виступами музикантів, співаків, художників, акторів, що підтримували українських протестувальників.

5 березня 2014 року провів у Парижі чергову людну маніфестацію проти агресії Росії. За ініціативи активістів Об'єднання Євромайдан Париж, українці пікетували Міністерство закордонних справ Франції із закликами до дипломатів, спонукати світову спільноту, залучити всі можливі дипломатичні, економічні, інформаційні та інші засоби для припинення загарбницького втручання Росії у внутрішні справи України.

5 червня 2014 року неподалік будівлі Національної асамблеї Франції українські, сирійські й російські активісти провели акцію протесту проти візиту Путіна до Парижа. Організаторами з української сторони були учасники Паризького «Євромайдану», котрий став уже 41-м у французькій столиці. Вів мітинг Василь Сліпак.

4 вересня 2014 року у Парижі, на площі Трокадеро, біля Палацу Шайо, брав участь в акції протесту проти продажу «Містралів» Росії.

У жовтні 2015 року Міжнародна ініціативна група української діаспори, до складу якої увійшли — Василь Сліпак, Ірина фон Бург, Володимир Когутяк, організувала й провела антивоєнну акцію Stop Putin's War In Ukraine.

Був серед активістів ініціативи «Євромайдан Бордо» («Collectif Euromaidan Bordeaux»), які, створивши відповідну петицію, у грудні 2015 р. домоглися скасування показу російського фільму «Крым. Путь на Родину», що розповідає про анексію півострова.

У січні 2016 року брав участь у доброчинному концерті, що відбувся у Культурно-інформаційному центрі Посольства України у Франції у рамках ART-проекту Людмили Чичук «Сила мистецтва».

28 лютого 2016 року у Парижі узяв участь у мітингу на знак протесту проти російської агресії в Україні та з нагоди другої річниці анексії Криму Російською Федерацією.[447]

8 березня 2016 року під стінами МЗС Франції близько 30 українських, російських та французьких активістів вимагали ембарго на російську нафту, а також блокування системи SWIFT.

8 червня 2016 року організував у Парижі протест українців перед Сенатом Франції і наступного дня перед Національною Ассамблеєю в ході дискусії про необхідність скасування санкцій проти Росії.

10 червня 2016 року організував Міжнародний марш «Stop Putin War in Ukraine!», в якому взяли участь близько 30-ти країн світу. Акція мала великий вплив на рішення про продовження санкцій Європейського Союзу проти РФ.

Але коли почалася війна на Сході, взяв собі позивний "Міф" і поїхав боронити Донбас. Коли повертався у Францію, займався волонтерством, збирав допомогу для української армії. Василь пишався першим волонтерським успіхом – "Фордом", купленим для "Правого сектору" на кошти від однієї паризької маніфестації. Пишався, але вважав, що цього замало. Проживши 19 років у Франції, він полишив зіркове європейське життя и приїхав захищати свою Батьківщину.

Уперше поїхав на війну у травні 2015 р. Пробув там понад місяць. Позивний «Міф» на честь Мефістофеля з'явився відразу. Воював у Пісках у районі Донецького аеропорту. Брав участь у боях за Авдіївку у складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Доброво́льчого українського ко́рпусу (ДУК ПС), поїхав туди, де брали добровольців. Повернувся пораненим. Василь не планував повністю віддаватися війні. Просто був дуже активною людиною. Для нього важливо було знаходитися там, де він потрібен: на сцені і на війні. «Як чоловік, можу бути на війні, а як артист – можу робити максимальну промоцію України у Франції» - був переконаний Василь.

Вдруге поїхав на фронт у вересні 2015 року, у с. Водяне під Маріуполем, на лінію зіткнення, у жовтні повернувся до Парижа.

Улітку 18 червня Василь втретє поїхав на Донбас, щоб доправити зібрану допомогу захисникам-добровольцям, і планував залишитися там на півроку. Але 29 червня, виконуючи бойове завдання як кулеметник у складі 1-шої штурмової роти Добровольчого українського корпусу "Правий сектор" (ДУК ПС), загинув у бою близько 6:00 від ворожої кулі калібру 12.7 мм, яку випустив снайпер з великокаліберної гвинтівки.

Василь Сліпак ціною власного життя врятував побратимів. Українські захисники відбили атаку російських збройних формувань на смт. Луганське (Бахмутський район Донецька область) з боку міста Дебальцеве та перейшли у контрнаступ, посунувши противника з двох укріплених позицій на висотах поблизу с. Логвинове.

29 червня 2016 року він загинув саме там, де вчора точилися запеклі бої. Бойовики зазнали страшенних втрат. Здається, ніби атовці помстилися за загиблого товарища, великого сина України.

Ось, що розповідав Василь Сліпак журналістам: «Все почалося з волонтерства, "ДУК ПС" були перші наші хрещеники, ми їх так називаємо. Ми їм допомагали всією нашою волонтерською організацією "Fraternité Ukrainienne/Українське братство". Перші, кому ми допомогли був 7-й батальйон "ДУК ПС", я знав цих людей і так сталося, що я тут, але це міг бути й інший якийсь батальйон. Ось так волонтерство природно переросло в активну участь».

Побратими про Василя: «Він брав участь у боях, відлучався на концерти і потім знову повертався на фронт. І не тільки воював, а й хлопцям надсилав багато допомоги. Це нічого, що Василь був не професійний військовий, а артист - навчитися воювати, коли любиш свою країну, не складно, головне бажання і віра. Він на своєму прикладі показав, що таке любити Батьківщину по-справжньому. До речі, воїн з нього вийшов хороший».

  Так Василь виглядав під час роботи в опері, у Парижі. Доглянутий чоловік із аристократичною блідістю та доглянутим волоссям.

А таким він став на Донбасі і тільки на згадку про сцену обрав собі позивний «Мефістофель». Хоча і його для зручності скоротили до «Міфа»... Бо «Мефістофель» дуже довго кричати у рацію. Воював у складі ДУК «Правий сектор».

Василь Сліпак для українців є дійсно легендою — всесвітньо відомий український оперний співак, соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник Революції Гідності та бойових дій на Сході України. Позивний «Міф». Загинув у бою від кулі снайпера. Кавалер ордена «За мужність» І ст., Герой України, кавалер ордена «Золота Зірк

Він міг би лишитися у Франції та й надалі будувати власну кар'єру, проте не зміг лишитися осторонь буремних подій у рідній Україні. Саме це і є прикладом справжньої жертовної любові! І на таких прикладах маємо навчати нове українське покоління. Вічна пам'ять загиблому Герою!

Джерело: ukrainianpeople.us

4. ПИШАЄМОСЯ НАШОЮ УКРАЇНОЮ
2. ВІРШІ ПРО УКРАЇНУ ВІД ВІДОМИХ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІ...
 

Коментарі (0)

There are no comments posted here yet

Залишити свій коментар

Posting comment as a guest.
0 Characters
Вложения (0 / 3)
Share Your Location

Редакція порталу «Учительський журнал он-лайн» може не поділяти точки зору автора та користувачів порталу, які висловлюються у формі коментарів до статей, повідомлень на форумі тощо. Автори публікацій відповідають за достовірність фактів, цитат, власних назв і т.п. Матеріали публікуються в авторському варіанті; ілюстрації, пунктуація і лексика авторські. Претензії не приймаються. Матеріали не рецензуються.

Контакти

вул. Плеханівська, 66, оф. 11, м. Харків, 61001 
Адміністратор порталу:
Тел. : +38 (068) 375-46-34
Тел. : +38 (066) 820-40-65
Тел. : +38 (057) 731-96-33
(с 9.00 до 17.00 субота, 
неділя - вихідний
)

e-mail:  
Premium Joomla Templates