4.ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ РИС ХАРАКТЕРУ ОСОБИСТОСТІ З ПОЗИТИВНИМ МИСЛЕННЯМ

Бачити сонячну сторону життя, сприймати те, що відбувається з гумором там, де інші бачать зло й страждання - звичка. Хто розвиває її в собі, тим самим створює попередні умови для щасливого життя.

Р. Грайн

Вище ми розглянули десять рис особистості з позитивним мисленням і те, як їх можна «розбудити» до життя за допомогою використання «Я-концепції», щоб допомогти собі досягти своєї мети та вирішити необхідні завдання. Ви вже зробили перший крок на шляху до відродження цих якостей, провівши «інвентаризацію» свого позитивного мислення. Тепер пропонуємо вам зробити ще один крок уперед і розібратися в особливостях кожної потрібної вам риси свого характеру, з урахуванням прийомів і методів пробудження рис, які перебувають «у зимовій сплячці».

Десять вищевказаних рис розподілени на чотири групи.

  • 1.Енергія концентрації:

•віра,

•цілісність,

•зосередженість.

  • 2.Енергія душевного підйому:

•оптимізм,

•ентузіазм.

  • 3.Енергія рішучості:

•визначеність,

•хоробрість,

•упевненість у собі.

  • 4.Енергія стримування:

•терпіння,

•спокій.

Риси характеру, що цікавлять нас, об'єднано в групи, які відповідають етапам планування та діям, необхідним для подолання різноманітних життєвих перешкод.

Так енергія концентрації виявляється перед тим, як будуть розпочаті дії, тобто на етапі планування.

Від енергії душевного підйому ми отримуємо розумові, фізичні та душевні сили, необхідні для руху щодо досягнення мети. Енергія рішучості дає можливість діяти швидко та рішуче. Енергія стримування дозволяє підтримувати врівноваженість і спокійний настрій.

Запропонована класифікація значною мірою умовна, та це не означає, що конкретна риса характеру виявляється лише на певному етапі вирішення ситуації. Кожна зазначена якість може виявитись будь-коли. Риси характеру людини різною мірою взаємодіють одна з одною. Наприклад, віра тісно пов'язана з концентрацією. Якщо ми беремо участь у роботі, в яку віримо, то, ймовірніше, ми збережемо ділове налаштування до її завершення. Система позитивних переконань допомагає зберегти цілісність тощо. То ж далі розглянемо кожну якість окремо, починаючи з першої групи.

4.1. Енергія концентрації

4.1.1.Віра. Віра — це довіра до людини (включаючи й себе), окремих людей, від яких ми отримаємо підтримку та шукаємо поради в час випробувань і негод.

Серед рис особистості віра, мабуть, найважливіша і найбільш суперечлива. Важлива тому, що будь-яка справа розпочинається з віри, переконаності. Ми демонструємо свої віру та переконаність щоразу, коли:

• виявляємо впевненість або визначеність у тому, що в нас є сили та можливості при подоланні життєвих перешкод, вирішення проблем;

• не виявляємо зайвого занепокоєння, бо це суперечить нашій вірі;

• віримо у свою ідею або систему принципів;

• розглядаємо окремі події як елементи єдиного плану або долі.

Віра в себе. Шкода, але сьогодні зустрічається чимало людей, які не знають, у що вони вірять. Непоганою вихідною точкою виправлення такої ситуації є знаходження віри в себе. Успіх у будь-якій справі (як, втім, і в житті в цілому) визначає переконаність у тому, що ми маємо глибинну силу, на яку завжди можна покластися. Така сила виникає від усвідомлення того, що ми, людські істоти, на відміну від будь-яких інших тваринних видів, які живуть на планеті, маємо яскраво виражену здатність думати, робити висновки та відчувати.

Ворог упевненості в собі — сумнів. Варто дмухнути вітрам сумнівів, і наше мислення стає неуважним, негативним. Людина здивована, спантеличена та дезорієнтована. Вона починає сумніватися у своєму особливому призначенні в цьому світі. Зникає здатність приймати обґрунтовані рішення та вживати рішучих дій.

Сумніви в собі закрадаються в нас, коли ми втрачаємо розуміння власної унікальності тавинятковості. Вони виникають саме тоді, коли ми найбільш уразливі: варто нам лишень пережити особисті або професійні невдачі. Сумніви «обожнюють» людські негаразди, бо примушують людинуробити висновокпро те, що вона — невдаха. Цей стан дуже помітний у людей, які втратили роботу, яких несправедливо не підвищили на посаді, а також у тих, кому не вдалося досягти поставлених цілей або бажаного. Сумніви створюють у людині відчуття розчарування, розпачу та жалості до себе, а також можуть:

•спровокувати неетичні вчинки;

•викликати хвилю недовіри;

•завадити постановці мети;

•стати перешкодою до досягнення вже поставлених цілей;

•завадитипроявунеобхіднихрисхарактеру(упевненостів собі, рішучості, хоробрості тощо).

Тому, щоб їх подолати потрібно рухатися вперед із опертям на сильну й активну віру, і тоді ми зможемо досягти своєї мети. З цього приводу американський президент Франклін Рузвельт говорив: «Наші передбачення власної поведінки (віра) часто є провісниками нашого успіху».

Налаштуванням себе на краще ми створюємо у своєму мозку магнетичну силу, яка за законом притягання приваблює до нас усе найкраще. Але якщо ми налаштуємо себе на гірше, то вивільнимо у своєму мозку силу відштовхування, і вона

це все найкраще відіпхне, злякає.

Вражає, як стійке передбачення найкращого запускає в хід такіпотужні сили, які змушують його матеріалізуватися. Доктор Норман Вінсент Піл писав: «У певному значенні сумнів містить у собі віру. Людина може бути переконаною в тому, що вона —одвічна невдаха або в тому, що вона — переможець. І в одному, і в другому випадку присутня віра, різниця лише в результаті».

Віра в інших. У роботі, навчанні особистий успіх суттєво залежить від успішної роботи оточення. Що відбувається, якщо ми не віримо у своїх колег або товаришів?

Якщо ми сумніваємося в собі, то, ймовірно, сумніватимемося й в оточенні та перестанемо довіряти їм. Недовіра, мабуть, головна перешкода нашляху досягненняспільнихцілей.

Виділимо деякі найпоширеніші симптоми недовіри:

•приховування інформації;

•прихована діяльність;

•небажання ділитися ідеями;

•відмова ділитися повноваженнями.

З іншого боку, віра та довіра до інших людей розкріпачують нас. З'являється можливість братися за нові важливі справи, які зацікавлюють і приваблюють нас. При цьому також вивільняється весь творчий потенціал тих, кому ми довіряємо.

Можливо, ви знайомі з поняттям «ефект Пігмаліона», який точно описує суть самовиконання пророцтва (віри). Пігмаліон — легендарний скульптор, цар Кіпру. Одного разу він вирізав із слонової кістки статую прекрасної жінки Галатеї та закохався в неї.Цар звернувся із благанням доАфродіти, щоб богиня вдихнула в статую життя. Зворушена такою любов'ю, Афродіта оживила статую. Про що це свідчить?

Сильна віра в щось, у цьому випадку в статую, викликає перетворення віри на реальність. Ефект Пігмаліона також добре вивчено й описано в навчанні.

Для його розуміння наведемо класичний приклад позитивного передбачення власних результатів у школі.

Трьом учителям сказали, що вони кращі вчителі в школі і за це будуть винагороджені — їм доручать вести три класи, які сформовані з найкращих учнів школи. Який же результат цього експерименту? Наприкінці навчального року оцінки учнів цих класів виявилися на 20–30 відсотків вищими, ніж у середньому по школі. Насправді, яквивже здогадалися, і вчителі, і учні були «вийнятізкапелюха»,тобто відібрані випадково. Дослідник зробив висновок, що настільки гарні результати отримано відповідно до ментальних законів віри, очікування та притягання. Їхня суть полягає в тому, що людина досягає того, у що вірить, чого очікує та про що думає.Цей класичний експеримент повторив доктор Роберт Розенталь із Гарвардського університету триста разів, і щоразу результати були однаково вражаючими.

Віра та її роль на роботі. Давайте розберемося, як віра — у тому визначенні, яке ми тільки-но уточнили, — допомагає нам упоратися з такими, наприклад, ситуаціями.

•Вам запропонували нову, набагато відповідальнішу посаду, на якій вам доведеться освоювати нові навички та технології.

•Вам запропонували додатково до основної роботи виконувати додаткові обов'язки.

•У вас у підпорядкуванні «важкий» співробітник, якого ви не можете звільнити, тому що в нього є зв'язки.

•Видовідалися, що вам доведетьсяпродовжуватипрацювати й одночасно піклуватися про серйозно хвору дитину або старих батьків.

Як не втратити віру в таких ситуаціях? Дозвольте порекомендувати вам кілька прийомів, які можуть бути корисними, коли необхідно підвищити рівень власної віри, щоб упоратися із описаними ситуаціями або подібними на них.

Рекомендації щодо зміцнення своєї віри:

  • 1.Зрозумійте: для того щоб досягти успіху, потрібно мати тверду віру та довіряти своїй здатності досягти поставлених цілей. Це не означає, що у вас не буде поразок і негараздів. Помилки та невдачі неминучі. Алевіра означає, щодовіра до своїх здібностей досягти успіху ніколи не ставиться під сумнів.
  • 2.Знайте, що у вас є все необхідне для успіху. Якщо ви коли-небудь у цьому засумніваєтеся, то не дозволите розкритися своїм талантам і не зможете реалізувати цілком свій потенціал.
  • 3.Зрозумійте, що мету, в яку ви вірите, є набагато більше шансів досягти. Якщо ви схожі на більшість людей, то до вас занадто часто «приходять» думки про те, що ви не варті чогось, не маєте здібностей або вам бракує якихось необхідних якостей, тому ви приречені бути увесь час «на других ролях», невдахою. Потрібно переконати себе в тому, що ви гідні та здібні.
  • 4.Постійно очікуйте дива і не дайте «згаснути» своєму вмінню дивуватися. Дива дуже часто є продуктом непомітної та тихої роботи, такою, як міркування, старанна праця та наполегливість.
  • 5.Не припиняйте вірити — нізащо й ніколи! Випробування та труднощі життя намагаються зломити людину. Бувають у житті часи, коли справи складаються не так, як нам хочеться: ми спотикаємося, падаємо, часто перестаємо вірити в себе або інших. Віра — як якір, який утримує нас у бурхливому потоці життя. Вона — головна ознака живої людини, опора й основа, наріжний камінь. Віра — це те, що формує наші життєві принципи, характер і керує нашими взаєминами. Вона — світло маяка в мороці та тумані. Віра невпинно веде нас уперед крізь життєві бури та шторми, які завжди й обов'язково проходять.

4.1.2. Цілісність. Цілісність — це неухильнедотриманняпринципів чесності, відкритості та справедливості; життя відповідно до обраних принципів.

Як і віра, цілісність є енергією концентрації, котра, як своєрідний якір, не дає нам втратити опору перед тим, як ми починаємо діяти, а також у процесі дій. Цілісність — навігаційний прилад, який дозволяє не заблудитися в етичній життєдіяльності.

Ми виявляємо свою цілісність щоразу, коли:

• дотримуємося сталості, уникаємо суперечливих точок зору на ситуацію або у відносинах з людьми;

• використовуємо постійні та розумні критерії оцінювання власної поведінки та діяльності;

• поводимося відповідно до високих принципів етики та моралі;

• усвідомлюємо свої недоліки та якості, які потребують зміцнення;

• поважаємо зусилля інших і надаємо їм «кредит довіри»;

• у взаєминах з людьми дотримуємо правил, у результаті яких виграють обидві сторони;

• вчиняємо, як уважаємо правильним, хоча можуть бути більш легкі, «доцільні» рішення.

У цілому, цілісність передбачає дії відповідно до особистої життєвої позиції людини. Справа не лише в тому, щоб дотримуватися моралі або головної ідеї. Потрібно діяти відповідно до них. Цілісна особистість поводиться, чесно, відкрито та справедливо, звісно, в межах того, що кожен із нас вкладає в ці поняття. Чесність має на увазі правдивість, але чи зобов'язані ми завжди говорити всю правду і нічого, крім правди? Хіба не буває моментів, коли краще приховати, притримати при собі всю правду або її частину? Наскільки нам варто бути відкритими з усіма людьми підряд? А що ми розуміємо під справедливістю?

Припустимо, ви — керівник відділу. Начальство повідомило вас про серйозне скорочення кадрів. Серед претендентів на скорочення є працівник, який вважав, що його робоче місце цілком надійне і нещодавно розповів вам про свої плани купити в кредит нову квартиру.

Тим часом начальство наказало вам тримати цю сумну новину при собі, щоб не псувати людям настрій перед святами. Алеви розумієте — ваш співробітник ось-ось зробить значне фінансове вкладення і ще є час зупинити угоду. Сказати йому про скорочення чи промовчати? Це лишеодназбезлічіетичнихпроблем,які регулярно постають перед нами й які необхідно вирішувати справедливо. То ж як підвищити свою цілісність?

Поради щодо того, як зміцнити свою цілісність:

  • 1.Звірте ситуацію зі своїм «етичним еталоном». Постійно ставте собі такі запитання:

• Чи є законним, моральним те, що я роблю? Якщо ваші дії чи плани незаконні або суперечать вашій моралі, ваше рішення має бути простим — не робити цього!

• Чи є справедливим це стосовно усіх, кого це стосується в короткостроковій і довгостроковій перспективі? Якщо справедливість дій або планів має «виключний» характер або довгострокові вигоди одержать лише окремі люди — не робіть цього!

• Зрештою, як я почуватимусь?Чисподобаєтьсямені,якщо про мої дії або плани взнають інші люди?

Останній аспект найважливіший, оскільки може існувати безліч речей, законних або таких, які відповідають принципам, яких притримуються в навчальному закладі, на підприємстві, але не коректних із позиції моралі.

  • 2.Будьте чесним з собою.

Чи підходить ваш характер таким діям або планам? Не просіть інших робити те, чого ви самі не стали б робити. Пам'ятайте про те, у що ви дійсно вірите. Бо найгірша неправда — це неправда собі.

  • 3.Станьте власним «кримінальним» репортером».

В один із робочих днів тижня уявіть, що до вас прив'язався репортер кримінальної хроніки. Він ходить за вами по п'ятах на роботі, у відрядженнях, вдома, тобто скрізь. Уявіть собі,що в нього є дозвіл на прослуховування ваших телефонних розмов, перегляд пошти та контроль над усіма діями. Які репортажі віндаватимепровасугазети?Вичитатиметеїх із гордістю? Чи щось захочете змінити?

  • 4.Тримайте своє слово, виконуйте обіцяне.

Коли ви зобов'язуєтеся щось зробити,оточеннявіритьвам чи в них виникають сумніви? Обіцянки не можна роздавати з легкістю, якщо ви не хочете, щоб до них ставилися з такою ж легкістю.

  • 5.Навчіться говорити «ні».

Виробляйте в собі твердістьговорити«ні»стосовнотого,на що ви не маєте часу, талантів або щирого інтересу. Навчившись говорити «ні» стосовно подібних речей, ви зможете говорити «так» щодо найголовнішоготанайважливішого.Не намагайтеся робити все й для всіх, бо це закінчиться тим, що ви багатьох просто розчаруєте.

  • 6.Зміцнюйтесвою цілісність.

Дві найцінніші якості будь-якої людини — чесність і законослухняність. Не пошкодуйте часу на те, щоб подумати — чому це саме так.

4.1.3. Зосередженість. Зосередженість, фокусування — це концентрація уваги через постановку цілей і розподіл пріоритетів.

Немає сумнівів, що ви не раз чули щось схоже на таке висловлення: «Якщо не знаєш, куди йдеш, дуже легко заблудитися». Зосередженість належить до енергії концентрації, тому що це сила, яка перебуває десь дужеглибоко всередині нас. Якщо ви хочете, щоб із вас вийшло щось путнє, дуже важливо знати, чого ви хочете від життя. Занадто багато хто з нас блукають навколо, подібно до некерованих кораблів, «без керма тавітрил», сподіваючись випадково поцілити в яку-небудь мету.

У цьому контексті вражає те, як більшість людей безцільно ставляться до життя:

50 % байдуже, куди вони йдуть;

40 % перебувають у нерішучості й ладні рухатися в будь-якому напрямку,

і лише 10 % знають, чого хочуть, але не кожний рухається до своєї мети.

Ми виявляємо зосередженість щоразу, коли:

• у нас є чітке бачення того, чого ми хочемо досягти в житті;

• не дозволяємо іншим людям або ситуації збентежити нас чи зазіхати на наші плани;

• знаходимо час на те, щоб планувати свою діяльність і розставляти пріоритети;

• думаємо про вигоду, яку принесе нам досягнення цілей;

• концентруємо свою енергію на діяльності, яка сприяє досягненню поставлених цілей;

• докладаємо зусиль для підтримання особистого та професійного прогресу.

Зосередженість — як промінь лазера: вона збирає разом усю нашу енергію та надає їй непохитне жагуче бажання перетворити ідеї на реальність.

Найголовніше в цьому світі — не стільки де ми знаходимося, а скільки в якому напрямку рухаємося.

Для зміцнення зосередженості пропонуємо вам наступні поради:

  • 1.Знати, чого хочеш.

Це може здатися елементарним, але насправді це дуже важлива порада. Існує два рівні такого знання. На першому: мати чітке уявлення того, чого людина хоче досягти в своєму житті. Чи є у вас таке уявлення? Чи влаштовує вас місце, в якому ви зараз перебуваєте?

А на другому рівні це означає чітке уявлення того, чого ми хочемо, як результат певних видів діяльності.

Наявність чітких особистих цілей і поєднання їх із цілями колективу або організації — значний крок на шляху знаходження призначення та напрямку прогресу.

Уявіть собі мету. Закріпіть її образ у своїй свідомості. Постійно тримайте цей образ перед собою, робіть щось конкретне щодо її досягнення — і ваша мета матеріалізується.

  • 2.«Викиньте» з голови інші плани та роботи, щоб зосередитися на конкретній меті.

Іншими словами, позбудьтеся усього, що здатне вас відволікти. Станьте «фанатом однієї справи» і зосередьтеся виключно на тому завданні, яке вирішуєте, або на тому виді діяльності, яким зараз зайняті.

Потрібна жорстка самодисципліна, щоб покінчити з тим, що називають просто невмінням організувати свою працю, але це можливо. Почавши так діяти, ви швидше і з меншими витратами досягнете своїх цілей, не дозволяючи собі відволікатися на телефонні дзвінки, інші справи, занепокоєння про те, як би все встигнути, й інші подібні питання. Успішні люди, планують, готують і виконують свої справи, залишаючись у межах «тут і зараз», не турбуючись про те, чим усе це обернеться. Найголовніше —позбавити свій мозок усього, що не належить до справи: занепокоєння, тривоги тощо. Звичайно, в цьому вам допоможе позитивне мислення, уміння керувати думками.

Пам'ятайте, що зосередженість на одній справі дуже важливо для досягнення своїх цілей, виправдання сподівань і реалізації мрії.

  • 3.Не дозволяйте іншим бентежити або відмовляти вас від досягнення своїх цілей.

Ми часто шукаємо підтримки своїх планів і цілей в оточення. Однак у відповідь нерідко чуємо щось на зразок: «Та ні, з цього нічого не вийде, маячна ідея». Стикнувшись із такою «опозицією», ми часто даємо себе відмовити.

  • 4.Зосередьтеся, але не випустіть із уваги «загальний план». Деякі справи заслуговують на стільки часу та сил, на скільки заслуговують. Не перетворюйте свою поточну справу на ситуацію на кшталт«досягти за будь-яку ціну», інакше можуть постраждати інші важливі справи. Вибирайте своє «поле бою» ретельно, і перемога буде за вами. Ми живемо у світі, де все взаємозалежне. Часто ми егоїстично беремося за одну справу на шкоду іншим, звужуємо кругозір одяганням на очі «шор», і не помічаємо, що своєю впертістю породили безліч нових проблем.

4.2.Енергія душевного підйому

Енергія душевного підйому — це сила, яка в процесі досягнення мети, заряджає нас розумово, фізично та духовно. Це — форма самомотивації, особливо цінна, якщо потрібно робити те, що не дуже хочеться, або якщо шлях уперед із вибоїнами та невідомий. Часом енергія душевного підйому потрібна нам, щоб зрушити з місця, іноді нам доводиться «підживитися» нею, коли відчуваємо, що «забуксували» на шляху до своєї мети.

4.2.1. Оптимізм. Оптимізм — це впевненість і передбачення позитивного результату, навіть перед труднощами, негодами або кризами.

Ми демонструємо оптимізм щоразу, коли:

• в стані кризи, негараздів можемо побачити й отримати з цієї ситуації щось позитивне;

• передбачаємо успіхи у своїй справі;

• віримо в безмежність своїх можливостей щодо побудови для себе життя, якого хочемо;

• зустрічаємо виклик долі з упевненістю, що контролюємо ситуацію;

• усуваємо або зменшуємо вплив на себе страхів, сумнівів і занепокоєння, внутрішніх чи зовнішніх;

• зберігаємо твердість духу, попри складні обставини;

• підходимо до розв'язання проблем за принципом «як», а не «якщо».

Кожній людині дуже важливо зберігати бадьорий, оптимістичний настрій під час складних, критичних ситуацій. Бо від цього часто залежить позитивний результат справи. Пам'ятайте, що песимізм передбачає невдачу та зводить ситуацію до негативного результату.

З іншого боку, оптимізм підвищує стійкість імунної системи, допомагає нам швидше долати невдачі, не дозволяє здаватися, особливо коли ми стикаємося з перешкодами.

Песимісти розглядають негоди як знак того, що справи ніколи невиправляться, у той час як для оптимістів цепростооб'єктдляподолання. Коли щось відбувається не так, оптимісти звинувачують у цьому тимчасові зовнішні сили, які вони здатні подолати. Песимісти, навпаки, вважають, що корінь зла — у їхньому характері або особистості. Песиміст, у якого не виконане чергове завдання, виправдується: «Я такий бездар, в мене ніколи нічого не вийде». А оптиміст міркує так: «Моя робота виявилася не на належному рівні. Мені потрібно рішуче взятися за справу та напружитися щосили». Оптимісти завжди передбачають успішний результат справи, тому в них більше мотивації перетворити своє очікування на реальність.

А тепер давайте повернемося назад, до визначення оптимізму. Яке слово чи слова є найважливішими? Більшість людей вважають, що оптимізм — це щось таке, що людина відчуває, коли все в неї складається добре. І дуже помиляються.

Звичайно, коли ми знаємо, що позитивний результат практично неминучий, легко бути оптимістом: вітер дме у ваші вітрила імайбутнє виглядає яскравим і підбадьорливим. Але що відбувається, коли вітер змінюється? Очікуване вами кар'єрне підвищення відкладають через тільки-но оголошене скорочення штату; ваш роботодавець повідомляє про змушене скорочення платні тощо.

Справжня сила оптимізму полягає в тому, щоб зберігати сподівання на позитивний результат, навіть коли все навколо демонструє зворотне. Що відбувається з вашим оптимізмом, коли ви стикається з першою ж перешкодою? Куди він подінеться, коли перешкоди, бар'єри та труднощі продовжуватимуть накопичуватись? Зменшується. То ж скористуйтесь порадами зі зміцнення свого оптимізму:

  • 1.Напишіть позитивне твердження, що допомагає подолати конкретну перешкоду. Визнайте і візьміть на озброєння той факт, що у вас є все необхідне, щоб упоратися з чим би то не було.
  • 2.Реалістично оцініть ситуацію. Стикнувшись із особливо складною ситуацією, оцініть об'єктивно, наскільки складною вона є насправді. Немає сумнівів, що в ній є негативні аспекти, які просто нерозумно заперечувати. Але в той же час у будь-якій негативній ситуації є й позитивні складові. Ступінь своєї реалістичності оцініть за допомогою тестів «Наскільки ти об'єктивний?», Тест «Чи розсудливий ти?» (див. Практикум).
  • 3.Якою б складною не була ситуація, розслабтеся та відшукайте максимальну кількість життєздатних варіантів.

Якщо необхідно зверніться за допомогою до оточення. По мірі виявлення та реалізації можливих рішень рівень оптимізму безумовно збільшиться.

  • 4.Пам'ятайте: життя — безперервний цикл підйомів і спусків. Пригадаєте, як колись ви стикалися з аналогічними ситуаціями та виходили з них із честю.
  • 5.Найгірші обставини можуть змінитися на сприятливі і навпаки. Важливо зберегти рівновагу та рівність у своїх емоціях.

  • 6.Не бійтеся бути оптимістом. Одна із найголовніших причин, чому люди бояться бути оптимістами, полягає в тому, що їх лякає розчарування. Деякі вважають, що без покладання великих сподівань вони не відчують гіркоти, коли сподівання не матеріалізуються: «Я й не сподівався одержати цю роботу, тож навіть не переживаю». Це нерозумний стан справ. Людина в такому стані не може дозволити собі й мріяти про щосьвелике.Абезмрії мало чого вдається досягти.

Останнє, що хотілося б сказати про оптимізм, то це те, що його теж може бути забагато. Деякі вперто чіпляються за надію, коли цілком зрозуміло, що це даремно. Це може звучати як протиріччя поняттю надії, що є наріжним каменем оптимізму. Час, коли потрібно залишити ідею, мрію або будь-який пошук, не завжди очевидний. Потрібна певна частка проникливості та самоаналізу, щоб зрозуміти, що час щось кинути. Якщо ми упустимо цей внутрішній сигнал, то можемо витратити час і упустити інші можливості.

Щоб цього не сталося скористайтеся кредом оптимістів:

• Бути таким сильним, щоб ніщо не могло змусити вас нервувати.

• Говорити про здоров'я, щастя, процвітання з кожною людиною, що зустрілася вам.

• Змусити всіх своїх друзів відчути, що в них є щось коштовне.

• Помічати у всім світлу сторону й стати дійсно оптимістом.

• Думати тільки про гарне, працювати тільки для кращого й очікувати кращого.

• Успіху інших радіти з таким же ентузіазмом, як і своєму власному.

• Забути помилки минулого й прагнути до більш істотних досягнень у майбутньому.

• Мати завжди бадьорий настрій й обдаровувати кожну живу істоту посмішкою.

• Приділяти якнайбільше часу самовдосконаленню, для того щоб у вас не залишалося часу на те, щоб критикувати інших.

• Бути занадто сильним, щоб хвилюватися, занадто шляхетним, щоб гніватися, занадто мужнім, щоб боятися, і занадто щасливим, щоб сумніватися.

• Для оцінки рівня свого оптимізму скористуйтесь тестом «Чи ти оптиміст ?» (див. Практикум).

4.2.2. Ентузіазм. Ентузіазм — це високий рівень зацікавленості, позитивної енергії, пристрасті й особистої мотивації.

Ентузіазм — другий вид енергії душевного підйому. Це — іскра, що запалює нас, мобілізує та духовно готує до зануренняз головою в роботу, навчання, перспективи та мрії. Він є джерелом, яке стимулює нас із незвіданих глибин, коли нами опановує безнадійність або життя заганяє нас у глухий кут. Ми демонструємо ентузіазм щоразу,коли:

• використовуємо всі надані можливості та змушуємо справу виконуватись;

• уранці прокидаємося із почуттямрадостівіднового дня;

• виявляємо більш високий рівень енергії та діяльності, ніж наше оточення;

• з нетерпінням чекаємо та вітаємо новий досвід і будь-які виклики долі;

• добровільно пропонуємо свої послуги ще до того, як нас про це попросять;

• відверто доводимо свої переконання;

• радіємо за найменшого наближення до своєї мрії або натяку на здійснення своїх інтересів, бажань і пристрастей;

• виявляємо бурхливу енергію та поривання у будь-яких справах.

Пам'ятаймо, що в нас у голові (які у нас думки), те й визначає результат. Коли людина сповнена ентузіазмом, це видно за блиском її очей, жвавістю й енергією. Сама суть людини випромінює цю енергію. Ентузіазм виявляється у ставленні до оточення, роботи, зовнішнього світу. Він надає особливого смаку всьому людському існуванню.

Як включати ваш ентузіазм? Складіть список із п'яти речей, які ви любите робити, таких занять, які вас цікавлять, живлять енергією та мотивують. Він може містити захоплення, улюблені заняття, спорт або які-небудь справи, пов'язані з навчанням, роботою тощо. Не пошкодуйте кілька хвилин для того, щоб викласти такий перелік на папері прямо зараз.

На наступному етапі оберіть із них декілька занять, які вас особливо мотивують.

Пригадайте конкретний випадок або ситуацію, коли ви займалися саме цими справами. Згадайте, де ви були, з ким, що робили і як ви виражали свій інтерес, виявляли енергію й ентузіазм. На цьому ж аркуші паперу коротко опишіть події. Напишіть у стовпчик усі мотиватори для справ, які ви найбільше любите.

А тепер давайте проаналізуємо ваш список і виявимо найважливіші деталі.

Що з наведеного нижче робить цю діяльність особливо стимулюючою та радісною для вас?

• Виклик своєму інтелекту.

• Залучення інших людей.

• Пізнання чогось нового.

• Свобода робити те, що хочеться.

• Здійснення чого-небудь цінного.

• Експериментування та відкриття.

• Почуття творчості та новизни.

• Одержання чогось такого, що сподобається та/або матиме користь для інших.

• Можливість перебувати на свіжому повітрі або природі.


• Планування й організація діяльності.

• Вплив на інших або надання їм допомоги.

• Спокійне, розслаблене проведення часу.

• Змагання з іншими досягненнями рекордів.

• Спонтанна або добровільна діяльність.

• Переслідування особистої мети.

• Дискусії або розмови з іншими.

• Неупорядкована діяльність.

• Фізичне випробування або діяльність.

• Можливість робити що-небудь своїми руками.

• Інше (занесіть у список).

Чи можна серед ваших найулюбленіших занять знайти які-небудь спільні тенденції, схожі характеристики? Що конкретно викликає у вас поява енергії та мотивації? Якщо ви визначите в собі «спускові гачки» ентузіазму, це допоможе вам відшукати можливості, які з ними збігаються.

Пригадайте час, коли ви відчували в собі ентузіазм або були «заряджені» на свою діяльність. Згадайте всі обставини цього періоду. На чому ви були зосереджені? Що було головним?

Іноді, коли ми відчуваємо, що ентузіазм у нас знизився,нам потрібно пригадати та намагатися знову запалити в собі ту пристрасть, яку ми колись відчували. Втрата (або зменшення) пристрасті постійно відбувається і в особистих взаєминах.Багато в чому наша кар'єра нагадує такі взаємини. Виникає спокуса припинити їх і зайнятися чимосьновим. Але перш ніж зробити це, є сенс спробувати знову розпалити полум'я.

Давайте повернемося до списку, який ви склали раніше. Які види діяльності, пов'язані з навчанням, роботою та новими планами, сповнюють вас ентузіазму найбільше, заряджають пристрастю та живлять енергією? Чи є в них щось спільне? Наприклад, якщо подією, яку ви пригадали, була публічна демонстрація зробленої вами деталі, і сподобався вам цей захід тому, що з ним був пов'язаний чималий ризик, спробуйте відшукати для себе щось інше, яке містить невизначеність і азарт.

Потім розгляньте сьогоднішні види діяльності та плани, які не викликають у васентузіазму. Запитайте себе, чи є в них те, що здатне, як ви вже з'ясували, заряджати вас ентузіазмом? Якщо ваша відповідь «є», то що необхідно зробити, щоб надати додаткового ентузіазму, принаймні, одному з перерахованих видів діяльності або проектів?

Якщо ваша відповідь «ні», вам потрібно намагатися знайти для себе які-небудь інші заняття, наприклад брати участь у добродійній діяльності, стати лідером або членом спортивної команди тощо.

Можна також підшукати аналогічні заняття за межами навчання, роботи. Іноді нестача ентузіазму на робочому місці є наслідком незадоволеності іншими аспектами життя людини — відносинамиз оточенням, особистими проблемами тощо.

Пам'ятайте: якщо в тому, що ви робите, немає веселощів, натхнення отже,щосьробите не так або не те.

Як ми вже говорили раніше, наявність ентузіазму означає натхнення. Натхнення живить пристрасть. Якщо у вас немає пристрасті до того, що ви робите, у вас не буде й ентузіазму до цієї справи. Пристрасть залежить від важливості, якої ми надаємо тому, що робимо. Вона народжується зі сенсу та мети того, чим ми займаємося, навіть якщо ця справа й не заворожує.

Коли ми сповнені ентузіазму, в нас з'являється високий рівень інтересу, пристрасті, позитивної енергії й особистої мотивації. Виявивши критичні складові своїх найулюбленіших занять, можна відшукати таку справу на роботі, в навчанні, що запалить наш природний ентузіазм. Якщо ж ви стикнулися з завданням або обов'язками, які позбавляють вас ентузіазму, ретельно перевірте, чинемає в них хоч яких-небудь складових, здатних посилити ентузіазм. Ентузіазм — це товар. Він коштує грошей і добре продається. Вас більш охоче слухатимуть, якщо ви продемонструєте пристрасть до своїх ідей, пропозицій або вираження позиції тощо. В цілому, ентузіазм — це великий капітал у житті людини.

Для зміцнення ентузіазму скористуйтесь наступними порадами:

  • 1.Створюйте в собі ентузіазм міркуванням про нього.

Легко налаштувати себе з опертям на спогади про випадки в житті, коли мивиявляли ентузіазм. Тойфакт, що думки ведуть до почуттів, які реалізуються в дії, гарантує нам успіх. Це дуже цінно в багатьох ситуаціях, коли в роботі не вистачає інтересу або виникають складності.

  • 2.Знайте, що ви продаєте, і будьте готовими це продати.

У якій би ситуації ви не опинилися, шукайте в ній вигоду та можливості (для себе й інших), плануйте свій підхід до рішення. Із усвідомленням виграшу, якого можна досягнути, й отримавши впевненість, яка приходить із підготовкою, ви майже напевно досягнете вершини свого ентузіазму.

  • 3.Надайте роботі, яку сприймаєте без ентузіазму, елементів розваги або змагання. Це допоможе вам розвантажити свій мозок від монотонності та нудьги, що супроводжують деякі види діяльності.
  • 4.Розвивайте в собі почуття подяки.

Для того щоб бути справжнім ентузіастом, необхідно щиро цінувати своє життя в цілому. Занадто часто ми приймаємо своє здоров'я, людей, яких любимо, успіх та інші позитивні аспекти життя як належне та фокусуємо увагу лише на тому, з чим боремося. Занадто часто ми піклуємося про зовсім незначне, витрачаємо на це свій ентузіазм, необхідний для нормального життя. Не пошкодуйте часу на те, щоб подивитися на своє життя в перспективі. Існує дуже багато людейна цій планеті, які б з радістю помінялися б із вами місцями. Поважайте все те, за що ви маєте бути вдячні своїй долі.

Пам'ятайте, що неабияка сила душевного підйому завжди в нашому розпорядженні. Розбудити її й дати їй волю — означає знайти шлях для подолання перешкод і негод, яких не минути нікому.

4.3.Енергія рішучості. Енергія рішучості — це енергія вживати сміливих, рішучих дій. Енергія рішучості вимагає визначеності, хоробрості й упевненості. Це — «три кити», три якості, необхідні для досягнення мети. Без них будь-які плани залишаються лише планами — підбадьорливими словами на папері. Ніщо не буде виконано, доки ми не розпочнемо діяти, не візьмемося за

справу.

Якщо ми не запровадимо в дію свою енергію рішучості, то ризикуємо ніколи не досягти своєї мети. Давайте розглянемо перший із елементів рішучості — визначеність.

4.3.1. Визначеність. Визначеність розуміють як постійне прагнення до мети, пункту призначення або результату.

Ми виявляємо визначеність щоразу, коли:

• знаходимо спосіб усунути або обійти перешкоди, які зупиняють або затримують наші прагнення;

• складаємо план для досягнення мети або завершення виконання завдання;

• обіцяємо собі завершити розпочате, навіть якщо на це не має ні часу, ні засобів;

• відмовляємося визнати поразку або нездатність прийняти виклик;

• не покладаємося виключно на можливості та зусилля інших;

• мотивовані діями або метою, які здаються недосяжними або неможливими;

• мотивуємо себе.

Визначеність підживлює мотивація; ці два поняття нерозривно пов'язані. Людина не здатна показати свою визначеність, якщо в неї немає мотивації, тобто спонукання, вагомої причини діяти. Визначеність мотивує планування і стійкість у досягненні мети, одержанні результатів і постійному вдосконалюванні. Коли ми визначаємося з досягненням конкретної мети або підвищенням продуктивності в роботі, навчанні нам на допомогу приходить внутрішня енергія, ніби вмикається додатковий двигун.

Ми знаємо, що мотивація — ключ до визначеності. Найсильніший мотиватор насправді усередині нас. Це означає, що бажання продовжувати просуватись до мети попри будь-які перешкоди виходить із глибини нашої свідомості. Мотиватором є наше бажання максимально розкрити свій людський потенціал через безкорисливе служіння іншим. Це духовний мотиватор. Інші мотиватори це все те, що сприяє нашому фізичному й емоційному виживанню.

Для зміцнення визначеності скористуйтесь порадами:

  • 1.Пам'ятайте про свою мету.

Мета та терміни — чудові мотиватори. Наприклад, розпочавши якусь справу потрібно мати чітко встановлені строки її виконання.

Потрібно мати сформульовану на місяць, рік мету в різних сферах життєдіяльності. Вона стає додатковим стимулом, якого, наприклад, потребує людина для того, щоб «вигнати» себе з теплого та затишного ліжка в темряву та холод зимового ранку на свою регулярну пробіжку!

  • 2.Атакуйте будь-який сумнів, як тільки він підкрадеться до вас. Сумнів — ворог рішучості. Він висмоктує злюдинибудь-яку визначеність і викликає зниження сили духу. Сумнів зазвичай складається з перекручувань і навіть неправди, які виходять ізпідсвідомості. Джерелом такоготипусумнівівє наші упередження у формі негативного внутрішнього діалогу, про які ми говорили раніше. Сумніви — зрадники, бо вони невиправдано зривають наші зусилля. Сумніви потрібно атакувати за допомогою позитивного мислення — і від них не залишиться й сліду.
  • 3.Зосередьтеся на вигодах від досягнення своєїмети. Чим ціннішими обіцяють бути вигоди та результати, тим вищою буде мотивація. А чим вища мотивація, тим більшою є ймовірність того, що ви зумієте зберегти свою рішучість у досягненні поставлених цілей.
  • 4.Зрозумійте, що у вашій «важкій» ситуації немає нічого незвичайного. Хтось десь і колись напевно стикався з подібною, якщо не більш скрутною ситуацією, що зараз виникла перед вами. Тож майте наувазі, що подібно до багатьох іншихдо вас, ви також можете здобути перемогу, знайти вихід або пройти крізь усе це.

Пам'ятайте, що геній — це 1 % натхнення і 99 % праці.

4.3.2. Хоробрість. Хоробрість — готовність іти на ризик і долати страх, навіть коли немає впевненості в результаті.

Легко виявляти хоробрість, коли ми напевно знаємо, що результат буде позитивним. Легко заявити начальнику, що ми думаємо про його ідеї, якщо при цьому ми знаємо, що в результаті не будемо звільнені. Однак справжня хоробрість полягає в тому, щоб іти на ризик і виявляти сміливі, рішучі дії навіть коли ми не знаємо, яким буде результат.

Ми демонструємо свою хоробрість щоразу, коли:

• наважуємося на вчинки або беремося за справи, які здаються неймовірними або неможливими;

• зберігаємо спокій і силу духу перед небезпекою, проблемами або кризами;

• залишаємося вірними своїм моральним переконанням, навіть коли нам протидіють або загрожують;

• висловлюємо власну думку зі спірного питання;

• привертаємо увагу до несправедливості, хоча знаємо, щов суспільстві прийнято не звертати на неї уваги;

• ідемо на ризик, навіть коли немає визначеності в результаті;

• твердо наполягаємо на своїх принципах і переконаннях, навіть під сильним тиском;

• кидаємо виклик наявному стану речей, якщо вважаємо його несправедливим.

Звісно, це значний і серйозний перелік! Але для того щоб зробити реальністю наші мрії та плани, потрібна величезна хоробрість.

Кожному з нас коли-небудь доводилось виявляти хоробрість або мужність. Пригадайте свій мужній учинок. Чи передбачав він фізичний ризик? Емоційний ризик? Розумовий ризик? Фінансовий ризик?

Можливо корисним буде поставити собі такі запитання: що в цій ситуації змусило вас виявити хоробрість? Якими були ваші страхи? Яка невизначеність ускладнювала ситуацію? Що давало вам мужність рухатися вперед? Можливо, це було щось із переліченого:

• у мене не було вибору;

• у мене був розроблений план дій;

• можлива винагорода була більшою, ніж можливі втрати;

• я повірив у свою здатність досягти успіху;

• мене надихали інші;

• я знав, що це було саме те, що потрібно зробити;

• інші причини.

Озираючись назад, як ви почуваєтесь зараз стосовно того, що зробили? Ви почуваєтесь щасливим, гордим? Відчуваєте жаль чи полегшення? Вам не потрібно було використовувати цейшанс? Яку роль при цьому зіграли страх і невизначеність? Як на це відреагували інші?

Хоробрість — дуже особиста, суб'єктивна риса характеру. Те, що для однієї людини входить до поняття «піти на ризик», для іншої може означати зовсім інше. Хоробрість означає такий стан розуму або духу, який дозволяє зустрічати небезпеку, страх або несподівані зміни із самовладанням, упевненістю та рішучістю. Хоробрість передбачає готовність іти на ризик. Найбільша перешкода на шляху будь-яких змін або ініціатив — страх. Ми не наважуємося на пригоди поза власною зоною безпеки або комфорту. Але зміни — невід'ємна частина життя. Вони відбуваються, подобається нам це чи ні, готові ми до цього, чи ні! Зі змінамиприходятьризикітривала невизначеність.

Страх і небажання йти на ризик ґрунтуються на поєднанні таких трьох факторів:

• страх невдачі: у нас може нічого не вийти;

• страх несхвалення з боку інших: іншим може не сподобатися те, що ми робимо, або вони можуть спробувати зупинити нас;

• страх невідомості: ми не можемо заздалегідь передбачити результати.

Відомий американський письменник Марк Твен писав: «Хоробрість — це стійкість перед обличчям страху, майстерність опанування та керування страхом, але тільки не відсутність страху».

Зміцнитихоробрість допоможуть такі рекомендації:

  • 1.Виділити та подолати негативні думки й упередження щодо ситуації.

Страх у більшості випадків надає нам помилкові докази, які ми приймаємо за реальні. Можливо, надзвичайно складна ситуація, до якої ви готуєтеся, сама провокує страх. Але якщо подивитися реально, то що найстрашніше може відбутися? Найімовірніше, це не той випадок, коли питання «стоїть ребром» — життя або смерть. Ми створюємо у своїй свідомості більшість своїх найстрашніших страхів. Тож дійсно, єдина річ, якої варто боятися, це сам страх.

  • 2.Використовуйте свої переконання, цілісність й упевненість у собі.

Люди з міцною вірою, твердими переконаннями й упевненістю у своїх силах і в тому, що вони роблять, рідко мають проблеми з проявом мужності, коли того вимагає ситуація.

  • 3.Проведіть аналіз.

Трапляються випадки (сподіваємося, у вас їх не так багато і вони не дуже часті), коли ризик занадто великий і страх складно подолати. В таких випадках застосуванняаналізу допомагає об'єктивно оцінити можливий ризик, максимально збільшити вигоду та скоротити витрати. В результаті з'являється простіший шлях до сміливих і рішучих думок та дій.

Тож як тільки ви опинилися в конкретній ситуації, яка вимагає прояву мужності та хоробрості, проведіть аналіз, а саме:

  • 1.Визначте свої переваги:

• Які вміння, навички, досвід, світогляд і переконання ви маєте для розв'язання цієї проблеми?

  • 2.Визначте свої недоліки:

• Яких умінь і навичок вам не вистачає?

• Які негативні переконання або принципи можуть вам завадити?

  • 3.З'ясуйте можливості, які відкриваються перед вами:

• Що стане вашим виграшем у результаті розв'язання цієї проблеми?

• Чому це для вас настільки важливо?


  • 4.З'ясуйте можливі загрози:

• Що найстрашніше може відбутися?

• Що я можу втратити?

А тепер — де знайти хоробрість, щоб подолати страхи та вжити заходів? Ось кілька порад:

• скласти план дій;

• згадати свої минулі успіхи;

• подумки уявити найкращий можливий результат;

• зміцнити віру в себе;

• одержати підтримку від інших;

• попрактикуватись у створенні безпечного довкілля;

• записати позитивні твердження, щоб змінити свій внутрішній діалог.

Усім успішним людям доводиться долати страх і йти на розрахований ризик. Кращий спосіб подолання страху — зустрітийого віч-на-віч і зважитися на сміливу дію. Чим частіше ми практикуємо хоробрість у справах, тим простіше це щоразу робити і тим слабкішою стає армія страхів.

4.3.3. Упевненість в собі. Упевненість у собі — реальне та чітке уявлення про власні здібності, можливості та потенціали.

Найсерйозніший недолік людини — відсутність упевненості у своїх силах. Він виявляється в приниженому почутті власної гідності, комплексі неповноцінності та недостатній самооцінці.

Ми виявляємо впевненість у собі щоразу, коли:

• не дозволяємо помилкам або невдачам погіршити наше уявлення про себе;

• не боїмося не виправдати чиїхось очікувань;

• поводимося спокійно та вільно в ситуаціях невизначеності й ускладнень;

• діємо рішуче;

• не зупиняємося ні перед чим у своєму руху до мети;

• віримо в те,що маємознання,інтуїцію,здібностій «ноу-хау», що допомагають нам зі знанням справи впоратися із завданням;

• оперативно висуваємо нові ідеї та пропозиції.

Чи доводилось вам, побачивши кого-небудь, говорити собі:«Ця людина дуже впевнена в собі!». Що ж змушує нас зробити такий висновок?

Коли людина впевнена в собі, це виявляється через її поведінку: те, як вона потискує руки іншим, дивиться співрозмовникові в очі та говорить з ним.

Відсутність упевненості в собі також легко виявити — вона виявляється аналогічним чином через поведінку.

Найяскравішим проявом невпевненості в собі є боязкість. Боязку людину ми уявляємо ненадійною, слабкою та непереконливою. Відсутність упевненості в собі породжує безліч негативних думок і емоцій. Вони можутьзмуситилюдейуникатиризику та шукати надмірних і непотрібних гарантій. Люди в цій ситуації стають безініціативними, скептично оцінюють себе й інших і легко піддаються впливу зовні.

Така поведінка негативно впливає на продуктивність будь-якої людини. Крім того, вонанегативним чином позначається на стилі роботи в цілому. Наприклад, люди, які мають схильність переглядати власні рішення та змінюватиплан дій, швидше за все, «замітатимуть сліди», коли щось піде не так. У них обов'язково є про запас «план прикриття», який або «перевалить» провину на іншого, або висуватиме заготовлені заздалегідь виправдання. Крім усього цього, не впевнена у собі людина, як правило, сховається за спинамиіншихабовидаєїхнісправиза свої.

Позбавлена впевненості у своїх силах людина легко підпадає під вплив інших. Люди, позбавлені самовладання, одразу відступають, стикнувшись із протидією або іншою думкою. Наприклад, на них часто впливають інші, які мають, на думку не впевнених у собі людей, кращі знання або досвід: «Він —випускник університету, ймовірно, він має рацію». Не впевнені в собі люди, перш ніж діяти, намагаються забезпечити собі підтримку від інших.

Однак знайшовши її, вони, найімовірніше, все одно не діятимуть. Пошук підтримки — доцільно шукати, особливо якщо йдеться про щось нове або ризиковане, але груба помилка — завжди у всіх справах покладатися на допомогу інших.

Як можна зміцнити довіру до себе, впевненість у силах? Ніхто не здатний подарувати нам ці якості, вони йдуть зсередини.

Упевненість у собі визначають наступні чинники:

• внутрішній діалог: те, що ми говоримо собі про свої здібності, можливості та потенціали;

• наявність досвіду: чи робили ми колись що-небудь аналогічне, скільки разів і з якими результатами;минулі успіхи: чим більший успіх, тим більшавпевненістьу своїх силах;

• підтримка інших: наснага, керівництво та позитивний зворотний зв'язок.

Останній елемент — непряме «привіднеколесо»впевненості в собі. Як уже було сказано, ніхто не може подарувати нам упевненості усвоїхсилах,алеіншілюдиможутьприскоритита полегшити відновлення в нас цієї якості.

Рекомендації зі зміцнення впевненості в собі:

  • 1.Набуття необхідних знань і навичок.

Удосконалення себе, отримання необхідних знань і наполегливе тренування — головнев зміцненні віри у свої сили. Все це сприяє перемогам, спочатку малим, апотім ібільшим. Ніщо такнезміцнює віру у свої можливості, як перемоги.

  • 2.Використання мови оптимізму.

Видаліть зі своєї життєвої практики самосаботаж, самопокарання та негативний внутрішній діалог. Регулярно використовуйте позитивні твердження щодо власних здібностей і потенційних можливостей. Свідомо видаліть зі свого лексикона фрази на кшталт «не можу» «боюся, що...», «це неможливо», «я ніколи цього не зможу, янадтослабкийдля... (вписати самостійно)» тощо. Ці фрази означають надмірне та шкідливе узагальнення, передбачають негативний результат і не дають людині реалізувати її справжні можливості.

  • 3.Тренування поведінки впевненої в собі людини. Застосовуйте метод «Діяти так, начебто...»,навітьякщови не почуваєтеся цілком упевненим у собі. Але «діяти так, начебто...» потрібно лише тоді, коли у вас насправді є необхідні знання та навички, або ви хочете одержати або засвоїти їх під час справи. Так звана «мова тіла» (жести, манери, хода, постава тощо) — також важливий передавач упевненості в собі. Станьте (або сядьте) прямо, подивіться в очі своєму співрозмовниковітарозпочнітьрозмовуспокійним,рівним і рішучим тоном.
  • 4.Зосередженість на минулих успіхах, а не на невдачах і помилках.

Сумно, що ми звикли сприймати свої успіхи як належне, але зосереджуємося на невдачах.

Розчаруванням із приводу своїх помилок ми створюємо підґрунтя для нових невдач. Замість цього корисно зосередитись на минулих успіхах. Запитайте себе: «Які чинники привели до успіху в кожному окремому випадку? Що я можу застосувати в аналогічній ситуації?».

Вражає те, що коли попросити кого-небудь розповісти про своє велике досягнення, то багато хтовідразупочинаєзгадуватипроте,що і як щось «пішло не належним чином», що не вийшло під час досягнення цього успіху.

Ми час від часу припускаємося помилок й іноді зазнаємо невдач. У деяких від цього може виникнути комплекс неповноцінності (для його виявлення скористайтесь тестом «Комплекс неповноцінності» (див. Практикум) та зникнути впевненість у своїх силах. Занадто часто ми очікуємо негайного успіху у всьому, що робимо. Коли трапляється помилка, ми роздмухуємо їїпонад будь-яку міру. Кожний робить помилки, і ненавмисних помилок нам нема чого соромитись. Чим більше ми сприйматимемо себе й оточення як людей, які припускаються помилок, тим легше нам буде дивитися на власні прорахунки як на цінний зворотний зв'язок або можливість отриматиурок на майбутнє, при цьому відокремлюватиціпомилкивід загальної думки про себе (й оточення).

  • 5.Брати участь у підготовці та тренуванні.

Іноді зміцнення впевненості в собі — це ніщо інше, як ретельна підготовка. Вона містить репетиції та тренування, що дозволяють людині напрацювати вміння, передбачати можливі труднощі й уникати помилок. Підготовка також означає, що ви маєте факти або знаєте, де і як знайти їх.

  • 6.Звертайтеся до інших за порадою та допомогою.

Як ми вже переконалися, упевненість у своїх силах тісно пов'язано з такими поняттями, як віра та переконання. А віра, як ми вже знаємо, має на увазі довіру до себе, інших з метою пошуку підтримки, коли це необхідно. Отже, для зміцнення впевненості у своїх силах людина має цілком покладатися на свою віру та переконання. Крім того, інші також можуть допомогти нам зміцнити впевненість у собі, якщо нагадуватимуть нам про наші здібності та можливості. Іноді нам не вистачає такої впевненості, тому що ми не знаємо, наскільки талановиті й обдаровані від природи.

Що потрібно людям в цій ситуації? Звичайно позитивна підтримка. То ж замість того щоб постійно «ловити» людину на помилках і недоглядах, потрібно частіше говорити їй про її переваги. Спробуйте витягнутиїї із безоднішкідливихзвичок.Покажітьїйусекраще,що в ній є, її справжню суть, що надає їй сміливість, та допомагає досягти успіху.

Для оцінки своєї впевненості скористуєтесь вправою «Виявлення невпевненості в собі» та тестом «Оцінка рівня впевненості» (див. Практикум).

4.4.Енергія стримування

4.4.1. Терпіння. Ніхто не любить чекати. Хоча ми й розуміємо, що ідея стримування йде врозріз із нашим божевільним і скаженим ритмом життя, але застосована в потрібний час, умілими людьми та за прийнятних обставин, вона здатна цілком збалансувати успіхи та негаразди в нашому особистому та професійному житті.

Із десяти рис саме ціякості (що входять енергію стримування)найскладніше виховати в собі та застосувати в житті. На перший погляд терпіння та спокій дуже схожі одне на інше. Здоровий глузд підказує нам це за аналогією: якщо людина нетерпляча, вона виявляє нервозність і збудження. Так само, коли людина розлючена, вона нетерпляча стосовно інших людей і обставин. Тому може здатися, що терпіння та спокій ідуть «в одному пакеті» і мають сприйматися як одне ціле. Однак за більш уважного розгляду з'ясовуємо, що між цими поняттями існує невелике розходження, тому проаналізуємо їх окремо.

Терпіння — бажання й уміння дочекатися сприятливої можливості, стану готовності або результату від себе й інших.

Ми демонструємо власне вміння терпіти щоразу, коли:

• зберігаємо врівноваженість під час кризи;

• спокійно чекаємо, доки відбудуться події та з'являться можливості;

• використовуємо хід часу з вигодою для себе;

• приймаємо свідоме рішення ставитись спокійно донеобхідного очікування;

• не реагуємо імпульсивно, коли змушені чекати;

• відмовляємося приймати меншвигідний, ніж нам хочеться, варіант просто для того, щоб скоріше закінчити з цією справою;

• даємо можливість обставинам, відносинам і зв'язкам розвиватися природним шляхом;

• завжди дозволяємо іншим закінчити виконання завдання відповідно до їхніх планів.

У сучасному суспільстві люди майже не можуть терпляче чекати чого бто не було(багато хто керується правилом«все й зараз»). Це може привести багатьох до думки, що така якість, як нетерпіння, цілком у порядку речей.

Терпіння розглядають як перевагу, яку одним дано, а іншим — ні. Але поверніться ще раз до визначення поняття «терпіння», у ньому перші слова мають на увазі «готовність чекати». Це пов'язано з поняттям часу і, більш конкретно, із часом. Подумайте про це. Всім живим істотам властиве природне відчуття часу. Для того щоб плід дозрів в утробі матері та з'явився на світ, потрібно дев'ять місяців. Потрібно кілька днів, щобпроросло посаджене насіння. З іншого боку, нетерпіння, нетерплячість — це, насамперед, набута поведінка, зумовлена тим, як інші реагують на ситуації,за яких доводиться чекати.

Нетерпіння — егоїстичне почуття. Його власник думає, що саме він — «пуп землі». Частково це почуття викликане потребою миттєвої винагороди. Наприклад, сучасна технологія уможливила робити покупки через Інтернет «одним натисканням миші». Телефакси, електронна пошта, мобілки дають нам можливість дуже швидко зв'язатися з потрібними нам людьми з будь-якої точки планети будь-якого часу, і така «озброєність» посилює наше нетерпіння.

Розглянемо наведений нижче перелік звичайних типових ситуацій, які можуть викликати почуття нетерпіння. Чи не відчуваєте ви постійного нетерпіння, опинившись в одній із них?

• Часу обмаль, справи не йдуть так швидко, як хотілося б.

• Для завершення завдання не вистачає необхідних засобів або інформації.

• Незмога боротися з бюрократією.

• «Виводять із себе» інші, ті, кому не вистачає вмінь завершити доручену справу.

• «Виводять із себе» інші, які ніяк не можуть зрозуміти, чоговід них хочуть.

• «Виводять із себе» інші, що не виконують своїх обов'язків.

• Від інших надходить суперечлива інформація.

• Інші виконують доручення не так, як це зробили б ви.

• Занадто багато людей, які вимагають ваших часу й уваги.

• Бракує часу, щоб виконати роботу на належному рівні.

• В останній момент трапляються неприємності або надходять термінові завдання, які цілком руйнують увесьрозпорядок дня та всі плани.

• Доводиться чекати інших.

• Дорожні затори, погана погода, несправне обладнанняабо інші незручності, що заважають встигнути вчасно.

Зі знанням конкретних ситуацій, які можуть створити нетерпіння, легше своєчасно вжити заходів для їх подолання. Наприклад, можна засмутитися через те, що інші не можуть упоратися з дорученою справою. Але замість того щоб виявляти своє нетерпіння, чи не краще відкинути емоції та зібрати додаткові факти щодо сформованої ситуації?

Тоді, можливо, з'ясується, що в працівника немає необхідних навичок, бо свого часу було зменшено або взагалі «урізано» витрати на його навчання. «Приборкавши» своє нетерпіння, можна спрямувати свою енергію на пошук розв'язання проблеми.

Виявлення причин власного нетерпіння — перший крок до того, щоб стати більш терплячою людиною.Яктільки ви визначили те, що уявляється вам головною причиною, ви зможете скласти конкретний план дій із її подолання. Наприклад, якщо головна проблема в тому, що ви погано розпоряджаєтеся своїм часом, то було б розумно витратити засоби та час на поліпшення навички самоорганізації. Імовірно, ви виявите в собі більше однієї причини, однак якщо вам удасться усунути головну, ви відразу зможете відчути, як це позитивним чином вплине на вас. Тоді ви можете звернути свою увагу на другу за важливістю причину тощо.

Приведені нижче поради теж допоможуть вам у зміцненні свого терпіння:

1.Уникайте негативного внутрішнього діалогу.

Коли ми чогось або когось чекаємо, в голову приходять найгірші думки: «Причина, з якої вони так довго «тягнуть» із відповіддю на мою пропозицію, полягає в тому, що вони вирішили звернутися до іншого постачальника» або «Вона не відповіла мені на мої рекомендації щодо укомплектування кадрами, тому що за щось на мене ображається» тощо. Ми всі діємо на різних швидкостях. Те, що вам здається прийнятним часом для виконання якоїсь справи, для іншого недостатньо. З'ясувавши, що з нетерпінням чекаєте когось або чогось, запитайте себе, чи не смішно витрачати час таким чином? Потім визначте суть проблеми. Замисліться про всі можливі причини затримки. Більш ніж імовірно, що ви сприйматимете затримку не настільки особисто, а це допоможе легше з нею впоратися.

  • 2.Відволіктися, зайнятися іншою справою.

Іноді нам досить відволікти себе яким-небудь іншим заняттям. Мозок здатний концентруватися лише на чомусь одному. Наприклад, у дорогу доцільно взяти з собою книжку, мобілку з цікавими записами тощо. І в разі будь-яких затримок, які так часто трапляються в дорозі, їх використання не дасть вам нудьгувати та засмучуватись з приводу того, над чим ви не маєте контролю.

3.Уважно порівнювати результати негайних дій і очікування. Часто, коли ми діємо імпульсивно, нам хочеться швидше скинути тягар зі своїх плечей. Але пізніше може з'ясуватись, що поспішні дії тільки ускладнили та погіршили ситуацію. Тому корисно взяти аркуш паперу і написати на ньому всі переваги та недоліки як негайних дій, так і розумного очікування.

У такий спосіб ви робите коротку паузу між збудливим стимулом і власною реакцією на нього. Доки ви це робите, то запитуєте себе, що на цей момент є найрозумнішим. Цей простий спосіб утримує вас від поспішних або нерозсудливих дій.

Якими б не були причини нетерпіння, правильне тренування допомагає нам стати більш терплячими. Свою терплячість можна оцінити за допомогою тестів «Наскільки ти терплячий?» та «Якщо тобі наступили на ногу» (див. Практикум).

4.4.2. Спокій. Спокій — це збереження чіткості розуму та пошук повсякденної рівноваги у відповідь на складності, проблеми або кризові ситуації; здатність знайти час на обмірковування.

Ми виявляємо спокій щоразу, коли:

• зупиняємося, щоб подумати перед тим, як діяти;

• намагаємося зрозуміти, що може викликати будь-які відчуття напруження;

• намагаємося збалансувати свою роботу з необхідністю враховувати свої фізичні, емоційні та духовні потреби;

• підтримуємо рівнийстандухутаритмічний,анегарячковий ритм життя;

• не турбуємося надміру та не піддаємося впливу ситуації;

• не даємо можливості негативним емоціям порушити або взяти під контроль свій настрій;

• керуємо своїми емоційними реакціями;

• не шкодуємо часу на те, щоб відновити або зберегтипозитивну перспективу подальшого життя.

Досить вимовити слово «спокій», а потім повторити його тихим, рівним голосом — і вже досягаємо його заспокійливої дії. Це слово пробуджує в людині розслаблені, заспокійливі думки й образи.

Головний фактор напруженості — розумова метушня. Безладний розум завжди почувається перевантаженим. Хаотичний стан розуму означає метушню, що породжує напруження. Такий розум лише «стрибає» над проблемами, які він не в змозі розв'язати. Він нервово кидається від однієї проблеми до іншої, не знаходить конкретного рішення, фактично не розуміє суті справи. Такі відкладені проблеми накопичуються одна на одну. І що в результаті?

Мозок здається, запекло волає «Язадихаюся!» — просто тому, що він неорганізований. Він захаращений надмірністю інформації і здається собі перевантаженим. Зверніть увагу на слово «здається».

Коли ми розслаблені та спокійні, легше організувати розумову роботу. Результат — відчуття сили та потужного самоконтролю. Зростає працездатність, а також задоволення від того, що ми робимо. Знижуються напруження та нервове навантаження. Спокійна людина, яка навчилася опановувати себе, знає, як ефективно взаємодіяти з людьми, і вони, у свою чергу, шанують її силу та відчувають, що можуть навчатися в неї. Чим спокійнішою стає людина, тим більший її успіх і вплив, потужніший потяг до творіння добра.

В зміцненні спокою вам поможуть наступні поради:

  • 1.Розв'язувати проблеми безпосередньо й одразу.
Якщо давати проблемам накопичуватися, то це викличе руйнування нашого спокою. Візьміть собі за правило вирішувати питання швидко, не давати їм «відбитися від рук». По-перше, вирішіть, чи дійсно зможете впоратися із проблемою; якщо нічого не можете з нею зробити, просто «витісніть її з голови». Якщо можна щось зробити, намагайтеся здійснювати це поетапно, крок за кроком. Спроба «одним махом» розв'язати, наприклад, проблему «всіх голодних на світі» може підірвати сили будь-якої людини. Існує стара загадка: «Як можна з'їсти слона? — Потрібно відрізати по маленькому шматочку та їсти». Беріть маленький шматочок проблеми та розв'язуйте спочатку його. Далі переходьте до наступного.
  • 2.Подолайте занепокоєння.

Тренуйте прийоми розвантаження свого мозку від страхів, ненависті, тривоги, жалю та каяття. Уявіть, як усе, що викликає ваше занепокоєння та хвилювання, поступово зникає з поля зору, стає дедалі меншим за розміром і, нарешті, зникає зовсім (навіть така проста спроба зробити принесе полегшення). Поставте питання, щодо своїх неспокійних думок, кому-небудь, кому довіряєте, і ви одразу ж помітите, що знайшли раціональну об'єктивну перспективу. Випишіть усі свої хвилювання на аркуш паперу та прийміть тверде рішення повернутися до них в інший, більш підходящий час.

3.Якнайшвидше долайте фізичні симптоми стресу.

Уважно стежте за фізичними ознаками стресу. Перші ознаки втрати спокою можуть відчуватися так: тиснення в грудях, тремтіння, скутість вилиць і біль у шиї, скрегіт зубами тощо. Усунення фізичних симптомів дозволить запобігти подальшим ускладненням. Сильні фізичні симптоми можуть дуже швидко стати самостійними проблемами. Первісних фізичних проблем можна легко позбутися за допомогою простих прийомів дихальної гімнастики та розслаблення. Регулярні фізичні вправи — також чудовий спосіб упоратися із фізичними симптомами. Для визначення своєї стресостійкості скористайтеся тестом «Чи в порядку у тебе нерви?» (див. Практикум).

4.Користуйтеся перевагами своєї віри й умінням концентруватися.

Віра відіграє важливу роль у спокої. Нагадаємо, що віра —це довіра до себе, інших з метою одержання підтримки та керівництва, коли це необхідно.Іноді для того щоб подолати перешкоду, яка порушує наш спокій, досить поради вірного друга, надійного консультанта, наставника. Але чимало людей бояться просити про допомогу: їм це здається проявом слабкості.

Підвищення зосередженості, концентрації також дуже важливо. Коли намагаєшся робити занадто багато справ одночасно, стаєш неуважним і дезорганізованим. Навпаки, регулярне планування своєї роботи та розміщення справ за пріоритетами приносять у наше життя відчуття контролю, упорядковують наші думки та допомагають уникнути стресу.

5.Стежте за тим, як говорите зсобоюйіншими. Прокинувшись вранці, налаштовуйтеся намирну,задовільну та заспокійливу хвилю і позитивно подивіться на життя. Важливо виключити всі негативні ідеї, слова, згадки тощо з усіх розмов — вони призводять до напруження та стресу. Пам'ятайте: слова, які ми вимовляємо, впливають на наші думки, а вони, у свою чергу, впливають на наші почуття та дії.

6.Прагніть більшої рівноваги у своєму житті.

Досягнення життєвої рівноваги (балансу) може стати для вас складним завданням. Якщо ви схожі на більшість людей, то, ймовірно, помітили: якщо надати уваги одному аспекту життя, — наприклад, кар'єрі, то доводиться неминуче жертвувати іншими, — скажімо, особистими взаєминами (зі своїми батьками, друзями, колегами). Збалансоване життя — нестатичне поняття. Швидше, це живе, динамічне та мінливе (іноді зненацька)явище.

Головне — просто визначити найголовніші складові життєвої рівноваги (духовність, взаємини, гроші, кар'єра, освіта, здоров'я тощо) та зуміти розмістити їх за пріоритетами відповідно до їх важливості. Як тільки ви склали такий список пріоритетів, одразу легше оцінити, як ми дійсно живемо порівняно з тим, як нам хотілося б жити, після чого нескладно зробити необхідну корекцію.

Стримувальна сила вимагає застосування колосальної самодисципліни, хоча, на перший погляд, вона суперечить тому, що ми уявляємо підґрунтям успіху: прогрес ми пов'язуємо з активністю та швидкістю. Але стримувальна сила дуже важлива і,якщо застосовувати її ефективно, отримаємо неабиякі результати.

Отже, для забезпечення успішного та радісного життя нам потрібні чотири енергії позитивного мислення: концентрація, душевний підйом, рішучість і стримування. Наше завдання: реалізувати їх за допомогою формування необхідних рис особистості, використовуючи практичні поради та технологію зміни Я-концепції, що приведені в цьому розділі.


5.ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО МИС...
3.ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПОЗИТИВНОГО МИСЛЕННЯ
 

Коментарі (0)

There are no comments posted here yet

Залишити свій коментар

Posting comment as a guest.
0 Characters
Вложения (0 / 3)
Share Your Location

Редакція порталу «Учительський журнал он-лайн» може не поділяти точки зору автора та користувачів порталу, які висловлюються у формі коментарів до статей, повідомлень на форумі тощо. Автори публікацій відповідають за достовірність фактів, цитат, власних назв і т.п. Матеріали публікуються в авторському варіанті; ілюстрації, пунктуація і лексика авторські. Претензії не приймаються. Матеріали не рецензуються.

Контакти

вул. Плеханівська, 66, оф. 11, м. Харків, 61001 
Адміністратор порталу:
Тел. : +38 (068) 375-46-34
Тел. : +38 (066) 820-40-65
Тел. : +38 (057) 731-96-33
(с 9.00 до 17.00 субота, 
неділя - вихідний
)

e-mail:  
Premium Joomla Templates